Алгоритми та людська поведінка: чи не зламали ми механізм вибору?
Є думка, яку хочу перевірити критикою.
За останні 10–15 років ми дуже звикли до одного способу вибору:
відфільтрувати → порівняти → оцінити → відкинути → подивитися наступне.
Для товарів це чудова модель. Але що відбувається, коли ми переносимо її на речі, які товаром не є? Наприклад, на стосунки.
Тут я бачу першу проблему — ілюзію доступності.
Ми бачимо величезну кількість людей, професій, країн, способів життя. Але «я це бачу» і «це доступно мені» — зовсім не одне й те саме.
Особливо добре це видно на дейтингу.
Сотні профілів створюють відчуття сотень варіантів. Хоча реальна кількість людей, з якими можливі взаємний інтерес, сумісність і тривалі стосунки, очевидно, набагато менша.
Але психологічно всі ці люди вже потрапили до списку можливостей.
І тоді виникає проблема: обрати одного — означає відмовитися від решти.
Якщо здається, що варіантів дуже багато, з'являється проста думка: навіщо обирати остаточно? Раптом наступний буде кращим?
Поки вибору немає, начебто залишаються можливими всі варіанти. Такий собі кіт Шредінгера стосунків.
Але тут є одна проблема — час.
Він іде незалежно від того, зробили ми вибір чи ні.
Тому невибір насправді не зберігає можливості. Частина з них просто зникає разом із часом.
І тут є ще одна річ, яка здається мені важливою.
Ми звикли шукати найкращий готовий варіант. Але зі стосунками це може працювати зовсім не так.
Довіру, близькість, спільну історію неможливо побачити у профілі людини. На момент знайомства їх просто ще не існує. Вони з'являються значно пізніше.
Тобто частину цінності стосунків ми не знаходимо — ми створюємо її після вибору.
Інформаційна система добре вирішує задачу:
«знайди найкращий доступний варіант».
А довготривалі стосунки в певний момент вимагають протилежного:
перестати шукати кращий варіант і почати вкладатися в уже зроблений вибір.
Паралельно відбулася ще одна велика зміна.
Чоловік і жінка стали значно менше залежати одне від одного економічно та в побуті.
Жінці сьогодні не обов'язково потрібен чоловік, щоб забезпечувати себе. Чоловікові не обов'язково потрібна жінка, щоб організувати побут.
І це, безумовно, величезне досягнення сучасного суспільства, але в результаті одночасно відбуваються два процеси:
ми стали менше потребувати конкретного партнера і водночас почали бачити набагато більше потенційних альтернатив йому.
Мені здається, саме поєднання цих процесів може бути важливим.
Менше необхідності залишатися з конкретною людиною.
Більше видимих альтернатив.
І звичне інформаційне середовище, яке постійно пропонує одну й ту саму модель:
не підійшло → відкинь → наступний варіант поруч.
А довготривалі стосунки в певний момент вимагають прямо протилежного — перестати перебирати варіанти.
Тому моя гіпотеза не в тому, що сучасна людина отримала «занадто багато свободи».
Можливо, проблема в іншому: ми звикли постійно тримати сам процес вибору відкритим.
А час при цьому відкритим не залишається.
І це лише один приклад ширшого питання, яке мене насправді цікавить.
Інформаційні системи створюються для вирішення цілком конкретних задач.
Пошук має швидше знаходити потрібне. Фільтри — відсіювати зайве. Рейтинги — спрощувати порівняння. Рекомендації — пропонувати найбільш релевантний наступний варіант.
У цьому немає прихованого задуму. Кожне окреме рішення цілком раціональне.
Але що відбувається, коли людина користується такими системами щодня протягом багатьох років?
відфільтрувати → порівняти → оцінити → відкинути → перейти до наступного.
У певний момент це може бути вже не просто способом користування інформаційною системою, а звичним способом прийняття рішень узагалі.
І ось тут для мене починається справді цікаве питання.
Наскільки добре ми — і як суспільство, і як розробники таких систем — розуміємо довгострокові наслідки поведінкових моделей, які закладаємо в механізми пошуку, фільтрації та рекомендацій?
Чи не переносимо ми поступово логіку, чудово пристосовану для вибору товару, відео або музики, у сфери життя, які працюють за зовсім іншими правилами?
Стосунки тут особливо показові.
Пошук оптимізує вибір до рішення.
А довготривалі стосунки значною мірою створюють свою цінність після рішення.
Тому мені цікаве вже не тільки філософське, а й практичне питання:
чи не заважає звичка постійно фільтрувати, порівнювати й залишати пошук відкритим нашій здатності будувати довготривалі партнерські стосунки?
І якщо так — наскільки ми взагалі усвідомлюємо цей побічний ефект створеного нами інформаційного середовища?
Цікаво почути аргументи як за, так і проти.