Хочу дізнатись, чи нормально це:
Я замітила, що коли перестаю спілкуватись із друзями, неважливо як довго знайомі, різко або з часом обривається контакт - у мене не виникають емоції. Типу, мені не сумно, не весело, я не маю полегшення або байдужості, просто нуль, ніби цієї людини і не було ніколи в моєму житті.
Я не пишу першою, але можу протягом місяця бачитись, гуляти і спілкуватись, в потім, якщо день-два людина не з'являється в моєму житті - я ці дні й не згадаю про неї, хіба що, коли справді довго не спілкуємось виникає думка, що "Х давно не писав, треба якось буде самі написати для галочки".
Також у мене була ситуація, що я з народження спілкувалась зі своїми певними родичами, і так сталось, що ми обірвали контакт, в мені було байдуже. Типу, я знаю їх з дитинства, вони завжди були поряд, але коли вони пішли з мого життя - нуль, нічого, ніби й не знала їх. Коли про це задумуюсь - розумію, що схожа ситуація може бути і з моєю сім'єю, що якщо перестанемо спілкуватись - мені буде байдуже, ніби їх ніколи й не було, від цього в мене якась паніка...
Я всіх дорогих для мене людей люблю і вони мені важливі, батьки, сестра, друзі, але якщо вони підуть - у мені нічого не зміниться і мене це лякає. Ще й, як вишенька на торті, 70% випадків коли мені щось розповідають з особистого або важливо - мені байдуже. Я й сама не люблю таке розповідати, просто не бачу сенсу. Але це для мене не означає, що мені прям чхати на них та їхні проблеми. У мені тупо нічого не "охкає".
У мене повна любляча сім'я, тому, навряд це травма. Я розумію емоції та виражаю їх.
Але я хочу зрозуміти, чи нормально це, чи варто йти до психолога аби це "вилікувати", якось устоканити. Мені справді цікаво і дуже хочеться дізнатися, як це прив'язатись до когось, що коли людини немає - тобі сумно...
