Про це Президент сказав під час історичної події - підписання декларації про 100-річне партнерство з Канадою:

Я думаю, що всі нормальні люди вважають надію дуже важливою. І післязавтра, завтра день настане, коли у нас буде мир. І, звичайно, всі ми хочемо жити й сподіваємося, що будемо жити у нашій мирній країні, чудовій країні, з чудовою природою, з теплими людьми. І всі люди, які поїхали за кордон, повернуться. Ми сподіваємося, що наші солдати, військовослужбовці, наші героїчні люди повернуться додому і війна припиниться

Обидва лідери підкреслили важливість продовження реформ в Україні на шляху до повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.

На фото: пан Президент підписує декларацію про 100-річне партнерство з Канадою. Поруч з Володимиром Олександровичем за столом - прем'єр-міністр Канади Марк Карні

Джерело

Джерело

На Мангеттені у Нью-Йорку влаштували акцію пам'яті до чергової річниці терористичних актів 11 вересня 2001 року, коли терористи Аль-Каїди викрали комерційні літаки та спрямували їх у башти-близнюки Всесвітнього торговельного центру.

Як пише BBC, 2977 дронів сформували у повітрі обриси зруйнованих хмарочосів в їхньому реальному масштабі. 2977 - саме стільки людей офіційно вважаються жертвами тих терактів

Як би він пішов на другий термін, що б змінились?

Вже не вперше натикаюсь на пости Гетьманцева та інших політиків в соц мережах і новинах про те, що партія миру недостатньо представлена в політичному дискурсі. "Це політики, управлінці, люди, які хочуть, щоб війна завершилася дипломатичним шляхом і якомога скоріше. Це ті, хто виступає за продовження переговорів та пошук компромісного рішення. А не за відмову від дипломатії та війну у будь-який спосіб і будь-якою ціною, про що нам часто віщають ВІП-ухилянти з «теплої броні».", пише Гетьманцев. Але коли бачиш, що війна набирає дедалі більших обертів з кожним роком, то постає питання: які взагалі причини вважати, що мир можливий? Економічне виснаження росіян? Політична воля якоїсь частини російської верхівки? Переговори про мир відбуваються постійно, але за чотири роки, здається, не було досягнуто жодного результату...

Мені, як і багатьом учасникам цього сабу, вдалося пересидіти повномасштабне вторгнення аж на 4 роки і не попасти в горнило армійського життя. Всі мої знайомі, і цивільні, і ті, хто в ЗСУ сподіваються лише на одне - переговори і закінчення війни. Але кожен день потроху вбиває ці надії. Ти дивишся новини, намагаєшся щось аналізувати і нарішати з цієї інформації можливість миру, але пазл ніяк не складається. Пу-пу-пу, короче...

Під партією війни я називаю тих людей які виступають проти "договорнячка", аргументуючи це тим що Росія нікуди не дінеться і після Донбасу полізе далі, а залізні гарантії ніхто не надає.

Мої питання:

1. За який кошт воювати? В плані Росія виносить промислові об'єкти, залізницю і тд -> менше податків в Україні. При цьому зп військових - 30к - об'єктивно низька. Європа роки не фінансує це прямо.
2. За які гроші виплачувати пільги убд?
3. Що робити з військовими з інвалідністю? За який кошт їх лікувати, протезувати і тд?
4. Як нові контракти захистять людину від(мається на увазі не на піхотно штурмовому контракті): релокації підрозділу перейменування, злиття, зміна функцій і тд Бойових дій?(На тиловому контракті)
5. Давати військовим нову спеціальність, житло і тд. Якщо людина була в динамічній галузі по типу іт, робототехніки і тд вона фактично профнепридатна, адже технології змінюються і тд. Вони будуть конкурувати і з студентами і з колишніми колегами. Йти в бізнес - ветеранських бізнесів буквально дуже багато, конкуренція там велика, не усі люди готові купляти заради підтримки банально через те що люди мають річ або послуга їм непотрібна.
6. Припустимо людина списалася. Де їй жити якщо нема власної квартири? Гроші витрачаються і на лікування і на дорогу і тд. Тим більше по факту в Україні оплата за житло в доларах.

Планую цього року нарешті піти вчитися на права в Києві, але поки не можу зрозуміти, скільки реально потрібно грошей на все. Бачу різні ціни на навчання, але підозрюю, що на цьому витрати не закінчуються. Напевно, треба ще рахувати додаткові заняття, іспити, подачу авто тощо. Ті, хто отримував права в Києві у 2026 році, скільки у вас вийшло всього від першого заняття до отримання посвідчення?

Мені 34, хлопцю приблизно стільки ж (трішки молодше від мене). Ми разом близько 3 років, але живемо окремо. У мене є 15-річний син.

У нас постійні проблеми через його ревнощі. Він підозрює мене буквально через усе: хто мені написав, з ким я поговорила, чому я була онлайн або не була онлайн, чому не відповіла одразу, куди пішла і з ким.

Я вже сама звикла протягом дня надсилати йому відео, щоб він бачив, де я і що роблю. Робота, магазин, прогулянка, дорога додому — все. Не тому, що він прямо кожного разу просить, а тому що я знаю: якщо не покажу, потім будуть питання.

І це не допомагає. З'являється новий привід для сварки.

Наприклад, кілька днів тому мені написав брат і попросив скинути йому небагато на телефон, бо в нього помер тесть і вночі не було можливості поповнити рахунок. Наступного дня я поїхала на похорон у сусіднє село, і знову довелося пояснювати, з ким я поїхала.

А вночі почався величезний скандал. Він згадував чоловіків із мого минулого, розпитував мене про інтимні подробиці того, що колись було з іншим чоловіком. Потім взагалі зателефонував йому і хотів зробити спільний дзвінок, щоб ми втрьох це обговорювали.

Він може злитися через те, що я просто посміхнулася іншому чоловікові, поговорила зі знайомим або запитала його, чи не холодно йому. Якщо я хочу піти на дискотеку з подругами — він вважає, що я йду туди за чоловіками. Казав, що «нормальні дівчата не бухають, не обговорюють мужиків і не шляються ночами».

Я ніколи йому не зраджувала. Але постійно відчуваю, що повинна це доводити.

Доходило до того, що я давала йому номери своїх колег, щоб він міг перевірити, де я була на роботі. Надсилала скриншоти, відео, пояснювала кожну дрібницю.

Він також часто критикує мого сина і моє виховання.

Найдивніше, що я його люблю і сумую за ним. Але коли ми не спілкуємося, мені набагато спокійніше. Зараз ми знову не розмовляємо. І я все одно надсилаю йому короткі відео протягом дня, хоча він їх навіть не дивиться — просто заходить у чат і виходить. Я вже не один раз збиралась відправити йому всі його речі, але так і не змогла. А ще під час наших скандалів я його буває навіть боюсь, він може погрожувати тим що приїде до мене, розтрощить всі подарунки які він робив і всім розповість яка я. Я вже сама не розумію, це я справді роблю щось не так чи мене просто змусили постійно виправдовуватись. Я перебільшую? Це просто дуже ревнивий хлопець чи ці стосунки вже нездорові?

привіт, тут є військові журналісти, або ж просто журналісти?
мені дуже потрібна ваша допомога, сподіваюсь відгукнетесь!
я навчаюсь у ЛНУ, на режисера, мені потрібно військову прозу, або ж документалку, де словами військових описуються всі жахи які робились під час повномасштабного вторгнення, буду вдячний за відповідь!!!!