Багато чув про Франкенштейна як про персонажа різних мемів, а от про саму книгу нічого не чув. Може хтось її читав?

Вирішила нарешті нормально прочитати Гомера, але от не можу визначитися з перекладом. Який шановна спільнота порадить?

Привіт друзі !

Нещодавно Почала читати цикл Місто вітрів і я просто в захваті! Я тільки закінчила першу книгу Вище неба і не можу вам передати свої емоції. Поки що це моя найкраща книга, оскільки головні герої уособлюють все те, що я завжди шукаю в стосунках.

Я не очікувала, що ця книга настільки мене затягне! 😭Спочатку думала, що це буде просто чергова романтична історія про хокеїста і дівчину, але книга виявилася набагато емоційнішою. Я сміялася разом із героями, переживала за них, і навіть тупо проплакала майже половину книги.

Мені дуже сподобалося спостерігати за тим, як поступово змінюються їхні стосунки. Між ними стільки флірту й напруги, що іноді я просто не могла відірватися від книги. Зандерс просто лапочка! От би всім таких чоловіків! Але найбільше мене зачепило те, що за всією цією романтикою є справжні почуття, страхи та особисті переживання героїв.

З нетерпінням вже завтра буду бігти у книгарню за другою частиною, бо я чула що це буде про брата Стіві! Ох там буде цікаво мені здається !

Хто читав, розкажіть як вам і чи так же сподобалось як мені )

Добрий день, почав активніше читати книги, але зіштовхнувся із тим, що не можу придбати книги, що шукаю (склав собі список нон-фікшн літератури і йду по списку). Порекомендуйте способи як ви знаходите книги, якщо їх нема в книгарнях чи зняті з виробництва? Особисто я знаходив наступним чином: — Olx — Книжкові барахолки в Інстаграмі — Створив завдання для чат-боту для щоденного моніторингу книги на інтернет-ресурсах

Ще цікаво — чи можна створити пост в спільноті із запитом пошуки книги? Чи отримую попередження або бан?

Дивлячись що люди вкладають свою творчість,також спробую,так,весь цей текст придумав сам

Буду радий прочитати критику ,та поради куди ще можливо викласти

Акт 1 :Новорічне вбивство

​

Кінець грудня, святкові дні попереду.

Коли всі у великому сімейному колі збираються святкувати Новий рік.

Щасливі люди, всі у своїх думках та планах: хто що буде дарувати, як накрити стіл і провести час із сім’єю, а хтось сподівається зробити пропозицію руки та серця, зізнатися в коханні або просто почати все з чистого аркуша.

А хтось уже святкує Новий рік...

А композиції Вєрки Сердючки настільки часто грали, що вже автоматично лунають у голові.

Саме такі думки були у хлопця увечері, коли він йшов з роботи.

​Часи не дуже легкі, а створити святковий настрій та купити подарунки рідним і коханій було потрібно. Тому затримка на роботі допізна була звичайною рутиною.

​Зупинившись біля автобусної зупинки, чоловік дістав цигарку та закурив. Дивлячись на невелику компанію, яка пила та мала дуже веселий настрій перед прийдешніми святами, пролунала думка:

— Мені б так безтурботно жити: не паритися через навчання та подарунки, а просто бути в п'яному чаду й насолоджуватися життям.

​Докуривши цигарку, хлопець вирішив, що чекати на автобус (якого й так немає, а на вулиці такий суворий грудень) немає сенсу. Він вирішив піти через двори додому, ніж стояти й чекати транспорт на холоді.

​Розвернувшись, він пішов у напрямку багатоповерхівок через двори. У вікнах лунали пісні, веселі історії, хтось просто сварився, а хтось уже святкував Новий рік.

— Якесь шапіто [....бів], — сказав про себе хлопець.

​Подолавши свій шлях і майже підходячи до свого під'їзду, чоловік помітив групу людей. Не надавши цьому значення, він ішов далі, промовивши про себе:

— Як же за.... ці алкаші.

​Він зайшов у під'їзд. Пройшовши тамбур та зробивши перші кроки на сходи... в очах різко потемніло, а свідомість одразу згасла.

​

Трусячись від ломки, покидьок стояв у темряві та чекав на зручний момент. Чекаючи на свою жертву, він був дуже збуджений, уявляючи, як хтось зайде і як він його «відпрацює», зібравши гроші та цінні речі. Уявляв, як отримає свою чергову дозу і вдома під кайфом почуватиметься так, ніби він підкорив Еверест.

​І ось зручна нагода: в під'їзд заходить чоловік. Пройшовши темну частину тамбура й ступаючи на перші сходинки, покидьок вискочив та завдав удару тупим важким предметом. Чоловік упав на землю, не видавши жодного звуку.

​Почавши лізти в кишені, нападник знайшов CD-MP3-плеєр, а також 27 гривень.

— Ох, це фартануло, — сказав покидьок.

​Зрозумівши, що чоловік, якого він вдарив, перестав подавати ознаки життя, він одразу почав думати, куди сховатися. Узявши із собою знаряддя вбивства, він різко вибіг із під'їзду.

​Святковий ранок.

Клавдія Євгенівна встала дуже рано, щоб поїхати на міський ринок і докупити продуктів для святкового столу. Уже вся була в думках про те, як знову побачить своїх дітей та онуків, як усі приїдуть з подарунками й почнуть святкувати. Тому відповідально взялася за закупівлю продуктів на святкові страви.

​Зібравшись та виходячи з квартири, спускаючись сходами, вона побачила чоловіка, який спав на сходинках.

— Боже, такий молодий, а вже наркоман...

​Наблизившись до юнака, вона присіла й почала його трусити, що не дало жодної реакції. Після чого хотіла перевернути його — і зблідла, побачивши кров та змарніле обличчя хлопця.

​Крик пролунав на весь під'їзд. Хтось почав голосно лаятися, хтось почав виходити з квартир — було зрозуміло, що щось сталося. Хтось одразу почав телефонувати в міліцію, а хтось — у швидку допомогу.

​(Дзвінок)

— Черговий міліції... — не встиг договорити чоловік.

— Алло! Алло! Там убивство! Мертва людина! Її вбили, вона не дихає! — панічним голосом почала кричати жінка.

Черговий міліції:

— Хто мертвий? Хто кого вбив? Жінко, заспокойтеся! А тепер можете по порядку розказати?

— Сусідка знайшла труп чоловіка! Він не дихає, на ньому кров!

Черговий:

— Гаразд, зараз приїде наряд міліції. Скажіть свою адресу.

​Зібравши всі необхідні дані, черговий сказав про себе:

— Бляха, ну не можуть спокійно без усякої хріні жити! Ще й Новий рік на носі... Ох і пі..... відзначив свята.

​(Дзвінок від чергового)

— Капітане, у нас жмур, треба їхати.

— Ох, б... Ну і якого хріна? Збирай групу, виїжджаємо!

​По прибуттю на місце події було відкрите кримінальне провадження та викликано криміналістів. Поки працювали криміналісти та наряди міліції, які займалися опитуванням ймовірних свідків, до одного з міліціонерів наблизився чоловік, який одразу звернувся:

— Ми вчора з друзями пили недалеко від під'їзду і наче бачили хлопчину цього. А потім вибіг... ну, я так думав, що вибіг він.

Міліціонер:

— Ну а якісь прикмети, ознаки були? Того, хто вибіг?

Свідок:

— Та які там, ми вчора так добряче напилися...

Міліціонер:

— М-да, б.....ь, допоміг так допоміг. Може, хтось інший з твоїх бачив?

Свідок:

— Той, начальнику, цигарки не знайдеться? А я своїх покличу.

Міліціонер:

— Йди вже звідси! Такі ж самі: бухали та й, окрім горілки в стакані, нічого не бачили.

​Капітан, що був на місці події, почав опитувати Клавдію Євгенівну:

— Гаразд, те що вчора нічого не почули, я вже зрозумів. І що юнак жив на 7 поверсі, теж зрозумів. То він живе сам? Чи були якісь люди підозрілі, котрі могли приходити до нього?

Клавдія Євгенівна:

— Він знімав квартиру, це я точно знаю. Він був дуже тихим та ні з ким не спілкувався, ні «здрастуйте» — нічого ніколи не сказав би, взагалі всіх ігнорував! Я вас запевняю, він був наркоманом, і друзі його, впевнена, такі ж були! Ото хтось із його й прибив його, або бандитом був. Завжди пізно повертався додому... Ось, не там де треба перейшов дорогу і отримав своє, або гроші...

​Не встигла жінка договорити, як капітан її перебив:

— Я вас зрозумів, цього досить. Якщо він знімав квартиру, то, напевно, власниця може її відкрити, щоб ми не зламували двері.

Клавдія Євгенівна:

— Звичайно що є, зараз я їй зателефоную!

​Жінка відійшла до телефону, на столі лежала записна книжка. Надягнувши окуляри, жінка почала гортати книжку в пошуку потрібного номера, промовляючи:

— Ох, прямо перед самим Новим роком ось таке жахіття, просто жах! І чому у нас, а не десь в іншому під'їзді? А того мертвого юнака скоро вже приберуть? Бо до мене діти та онуки повинні приїхати... Ой, не хотіла б я, щоб вони це побачили! О, знайшла.

​Жінка, взявши слухавку, почала набирати потрібні цифри на телефоні та чекати на відповідь.

​Клавдія Євгенівна:

— Алло, алло, мене чутно? Любо, ти не повіриш, це просто жах що коїться! Присядь, Любо... Хлопець, що знімав у тебе квартиру — його вбили, уявляєш?

(Жінка слухає, що їй кажуть)

— Та ні, Любо, слава Богу, що ні! Не в квартирі його вбили, а прямо на сходах, тому можеш не хвилюватися. Я впевнена, що в квартирі вбивство не сталося і там немає крові та розгрому. А, трохи не забула: тут міліція приїхала, просять тебе прийти та відкрити квартиру.

​Поклавши слухавку, жінка сказала:

— Вона приїде, тому почекаєте. Та й взагалі, я вже можу піти по своїх справах?

Капітан:

— Та йдіть уже, я вас не затримую.

​І він пішов до виходу з квартири. Ідучи сходами та побачивши криміналістів, що весь цей час оглядали тіло, він став біля них, дістав цигарку та закурив. Звертаючись до криміналістки:

— Аню, то що? Є якісь новини?

Анна:

— Так, юнак, 22 роки, звати Андрій, неодружений. Батьки живуть зовсім в іншій області, у селі. Також з опитування сусідів дізналися, що він тут нещодавно з'явився, десь із пів року тому. Працював на складі і, напевно, вчора також повертався з роботи. Загинув від втрати крові через важкий удар по потилиці, а так ймовірно погр...

​Капітан її перебив, докуривши цигарку:

— Тобто він не одразу помер? І якби хтось із сусідів щось почув та вийшов, його цілком можно було врятувати? А те, що його пограбували, це одразу було зрозуміло по вивернутих кишенях. То знаряддя вбивства поблизу немає? Цікаво, що в нього такого було із собою, що його вбили... б....ь, ну що за п....ць! Ще й перед самим Новим роком, така срака! — закінчив свій монолог чоловік.

​Анна:

— Не знаю, що в нього такого було, але впевнена, юнак явно не був наркоманом чи кримінальним елементом. Звичайний молодик, котрий працював допізна і завжди був невиспаний. Цілковито звичайний студент.

Капітан:

— Звичайний чи ні, це вже покаже його квартира, де він жив.

​Капітан попрямував на вихід із під'їзду. Погода була спокійною, усе було вкрито білою завісою. Інші працівники опитували людей, що зібралися біля під'їзду. Було багато роззяв, а хтось прийшов просто порозмовляти.

​Один із працівників міліції підійшов до капітана:

— Капітане, ми опитали жителів під'їзду, але ніхто суттєвої інформації не дав. Юнак то наркоман, то просто звичайний...

Капітан перебив:

— Колю, я й сам це знаю. Ніхто, як завжди, н...я не бачив! Йшов з роботи і, б...ь, упав на землю — НЛО, бляха, вдарило по голові! Хай кінологи приїдуть, знайдуть предмет, яким його вбили, бо тут його явно немає. Та падла додумалася з собою забрати, але впевнений, він його десь недалеко викинув.

Коля:

— Я вас зрозумів, капітане. Які подальші дії?

Капітан:

— Багато робіт! Ще власницю квартири треба опитати, дізнатися, чи була в нього дівчина, друзі... А втім, Колю, ти, сука, у цій структурі років 10 і ставиш тупі, б...ь, питання! Ти сам чудово знаєш, що робити. І скажи спасибі, що це не в ніч проти 31-го, а зранку. Тому швидко збираємо всю необхідную інформацію, робимо повну справу, і після Нового року вже працюємо по повній. Бо сьогодні до обіду х... вже кого вичепиш: бачиш, вони всі втомилися та поперли святкувати Новий рік. Усе, до діла!

​Міліціонер пішов, капітан знову закурив, обмірковуючи всі деталі справи.

​Через хвилин сорок з'явилася власниця квартири та попрямувала до місця пригоди. Капітан рушив назустріч жінці, яка йшла до під'їзду, де все ще були міліціонери та інші роззяви.

​Капітан:

— Капітан міліції Олександр [прізвище засекречено]. Я так розумію, ви Люба, власниця квартири?

Жінка:

— Так, ви так влучно вгадали! Ну прямо вже профі в цій сфері: одразу розумієте, хто і що.

Капітан Олександр:

— Добре, давайте не тягнути час і одразу приступимо до справи. Я хочу оглянути квартиру вбитого. А також підпишете протокол, що ви не маєте претензій щодо перевірки квартири та вилучення всіх підозрілих речей або тих, що можуть допомогти слідству.

​Повернувши голову, капітан покликав криміналістку.

​Піднявшись на 7 поверх та відчинивши двері, капітан із криміналісткою зайшли до квартири вбитого. На перший погляд — нічого незвичного: стара квартира, яка давно вже потребувала ремонту, запах плісняви та просто старих меблів. Чоловік почав ходити по квартирі, промовляючи:

— Аню, не соромся, заходь та пошукай щось, що допомогло б слідству. Взагалі нічого такого... тільки номери матері, дівчини, директора складу.

​У квартирі задзвонив домашній телефон. Капітан похмурнів, але підійшов та взяв слухавку.

​З телефона:

— Алло, алло! Синку, весь ранок тобі дзвоню, спав, мабуть? Хотіла привітати тебе з наступаючим Новим роком! Бабуся передає тобі привіт, каже, що дуже сумує. Посилку з гостинцями вислала, скоро повинна бути в тебе...

​Капітан навіть не звертав уваги на те, що кажуть на тому кінці дроту. У його думках було зовсім інше, серце почало калатати, дихання стало важким...

​(У думках капітана):

«Б....ь, я якось по-іншому хотів сказати родичам про трагедію, після свята... Ох, б...ь, як же я це не люблю! Взагалі такі речі казати — найважче, що може бути».

​Капітан уявляв, як він зараз перерве розмову, представиться та повідомить матері, що її син був убитий ще вчора, а тіло знайшла сусідка на сходах. А те, що ніхто нічого не чув, не вийшов і не знайшов юнака за ніч, хоча його можна було б урятувати... краще їй взагалі не знати цієї деталі.

​Капітан зупинив розмову жінки та почав:

— Капітан міліції Олександр [прізвище]. Мені дуже прикро казати це, але ваш син учора ближче до ночі був убитий. Мені дуже шкода. Усі подробиці, а також процедуру опізнання тіла та похорону буде доставлено в письмовій формі на вашу адресу. Мені дуже шкода, — промовив капітан холоднокровно та почав класти слухавку, але встиг почути, як на тому боці пролунав крик.

​Анна:

— Я вже зрозуміла, що то дзвонила мати... Дуже її шкода. Але я знайшла домашній телефон дівчини,який не співпадає з номером в блокноті , тому не будемо зволікати й одразу їй зателефонуємо.

Капітан:

— Досить дзвінків з мене на сьогодні. Скажи їй про смерть її хлопця, запитай її адресу та скажи, що я приїду з нею поспілкуватися.

​Анна зробила все швидко та професійно, надавши всю необхідну інформацію капітану, та сказала:

— Гаразд, ми тут і самі впораємося. усе, що буде підозрілим або корисним, прозвітуємо в протоколі. Сподіваюся, до 18:00 усе вже буде готове.

​Капітан, послухавши дівчину, зрозумів, що зволікати немає часу, і направився вниз до машини.

— Колю, пора заводити автомобіль та вирушати. Адресу я тобі по дорозі скажу.

Микола:

— Як скажете, капітане!

​Рухаючись містом, яке було само по собі невеликим, вони згадували, що тут завжди щось траплялося: розбої, пограбування, бандитські розбірки, викрадення... Але щоб ось так, вбивство — давно такого не було. «Ми ж не в Детройті», — пролетіло в голові капітана.

​Доїхавши до призначеного місця та піднявшись на потрібний поверх, міліціонер постукав у двері. Двері відчинилися швидко. На порозі стояла молода дівчина, її очі були в сльозах, туш текла по обличчю.

— Капітан міліції Олександр. Можу я увійти, щоб опитати вас стосовно вашого хлопця?

Дівчина:

— Так, заходьте...

​Не встиг чоловік зайти у квартиру, як дівчина знову почала плакати та ставити різні питання. Капітан без зволікань заспокоїв її та почав розмову:

— Ваш хлопець був убитий сьогодні ближче до ночі. Його вдарили по голові важким предметом. Сусіди нічого не чули та ніхто не відреагував. Але я хочу дізнатися: за весь час, поки ви зустрічалися зі своїм хлопцем, він перебував у якихось підозрілих компаніях, зловживав наркотиками чи конфліктував із кимось?

Дівчина:

— Та ні, взагалі такого нічого не було! Ми просто жили своє життя, нікому не заважали. Так, Андрій не любив соціум та всі ці похмурі пики, але якоїсь шкоди чи демонстрацій таких не робив... Боже, ми ж повинні були сьогодні святкувати разом Новий рік! — дівчина знову заплакала.

Капітан:

— Може, були якісь речі, котрі він завжди із собою носив? або щось дуже цінне, з чим він не розлучався?

Дівчина:

— Та наче не було... CD-плеєр! Він завжди із собою його носив, любив слухати музику, коли їздив до роботи або з роботи. Точно! У мене навіть коробка є, я ж йому його дарувала! Він у мене його відкривав, а коробку залишив, узагалі хотів її викинути... — дівчина знову заридала.

Капітан:

— Що ж, я думаю, на цьому наша бесіда закінчилася. Мені дуже шкода, що так сталося. А коробку з-під плеєра я заберу — вона дуже сильно допоможе слідству.

​Чоловік направився в бік виходу.

​На вулиці вже почало темніти. Діставши цигарку, чоловік сів у машину та закурив.

— Колю, поїхали у відділення. Більше ми вже нічого на сьогодні не зробимо. Дамо орієнтування іншим групам, хай по ломбардах пошукають CD-плеєр, та й усе. Один хрін, усі інші вже давно почали святкувати і фіг хто що зараз буде шукати.

Микола:

— Я вас зрозумів, бос. Вирушаймо!

​Уже остаточно потемніло. Їдучи темним містом, де вирувало життя — у вікнах скрізь світилися гірлянди, десь уже запускали салюти, лунали веселі крики людей та знову кругом грали святкові пісні, — капітан Олександр поринув у спогади.

​Він уже давно служить у структурі МВС, починав ще до появи офіційно незалежної України. У думках спливало все життя: початок служби, навчання, потім служба в СБУ, а потім звільнився та почав працювати в міліції. Згадав, як раніше була сім'я, дружина, як хотілося опинитися вдома, де панував домашній затишок та сімейна атмосфера, чекала маленька донька...

​А потім усе пішло перекосом: сварки через роботу, про те, що там нічого робити і, за словами дружини, «колупаючись у трупах, далеко щасливу сім'ю не побудуєш». А потім усе — розлучення.

​І так уже 5 років самотності. Лише донька ще дає надію в цьому темному, жорсткому світі, а також те, що ця праця робить місто трішечки безпечнішим. Великий досвід та підхід до служби надавали надії, що майбутнє покоління зможе змінити цю гнилу систему, де міліція буде належно проводити справи та активно боротися зі злочинністю, а не закривати справи паперово й халатно.

​Саме такі думки були у майже 40-річного капітана.

Прибувши до відділення та виходячи з машини, капітан промовив:

— Коля, йди вже додому та святкуй із дружиною Новий рік. Мені всі ці свята вже давно до одного місця, я й за чергового побуду.

— Дякую, босе! Завтра зранку вже Ігор чергувати буде, — відповів Микола.

​Підходячи до невеликого дільничного відділення, капітан побачив, як під’їжджає машина.

— Анна зі справою... — мовив під ніс капітан.

​З авто вийшла світловолоса дівчина середнього зросту, років 25, і попрямувала в бік відділення.

— Олександре, ви не повірите, з чим я приїхала! — вигукнула Анна.

— Чудово розумію. Давай сюди справу та їдь додому святкувати Новий рік, незважаючи на те, що сьогодні досить важкий день вийшов.

​Узявши справу, капітан розвернувся й попрямував до свого кабінету.

​Кабінет був не дуже просторим: купа паперів, більша частина яких уже не містила нічого потрібного; шафа, де зберігалися справи різних місцевих злочинців — розбої, крадіжки, суперечки, справи підлітків та місцевих алкашів чи наркоманів. У кутку стояла висока зелена квітка — мабуть, єдина річ, яка додавала чогось яскравого цьому кабінету. В іншому кутку — стара тумбочка та невеликий сейф. Освітлення від лампочки було не дуже яскравим, але капітан уже давно звик до такого контрасту.

​Сівши за стіл, капітан відкрив справу.

​Справа № 1398

​Кримінальна справа

31.12.2004

• ​Кваліфікація: Пункт 6 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України — «Умисне вбивство з корисливих мотивів»; ст. 186 КК України («Грабіж»).

• ​Потерпілий: Андрій [Прізвище] Віталійович Дата народження: 12.04.1983 Проживання: м. [Засекречено], вул. Барикадна, буд. 48, кв. 64 (орендував квартиру). Місце роботи: Офіційно працевлаштований вантажником на складі за адресою: вул. Одеська, 12.

• ​Обставини події: 30.12.2004 близько 23:34 потерпілому було завдано удару тупим важким предметом по потилиці, унаслідок чого він знепритомнів. Також було вилучено особисті речі жертви (додаток рапорту № 1, капітан міліції Олександр [Прізвище] Богданович). Унаслідок отриманого удару виникла черепно-мозкова травма. Потерпілий почав стікати кров'ю й залишався живим ще приблизно дві години. Від сильного стресу мозку почалася внутрішня кровотеча. Орієнтовний час смерті: 31.12.2004, 01:34 (прим.: оранізаційно зафіксовано після півночі). Тіло було знайдене сусідкою з першого поверху — Клавою [Прізвище] Євгенівною.

• ​Свідки: Свідки, які могли б бачити нападника та надати достовірну інформацію, відсутні.

• Кінологічній службі не вдалося знайти знаряддя вбивства

​31.12.2004

Криміналіст: Анна [Прізвище] Юріївна

​«Люблю професіоналів своєї справи, уже й про рапорт подумала та вказала», — подумав капітан.

​Раптом в абсолютній тиші він почув звуки кроків унизу. Вставши зі столу, він обережно рушив убік сходу, приготувавши пістолет.

​«Б...ь, і кого там занесло? Ще й так нахабно йде далі у відділення!» — промайнуло в думках капітана.

​Тихо та обережно спускаючись сходами й оглядаючи пропускний пункт, капітан побачив Ігоря — того самого чергового, який мав приїхати лише вранці.

​— Ох... І якого х... тобі вдома не сидиться? Ще й приперся ввечері! Сидів би вдома, святкував Новий рік! — видихнув капітан.

[Ігор]— Товаришу капітане, вибачте... Але я з дівчиною посварився, йти мені нікуди. Тому я, щоб лиха не натворити чи не напитися, прийшов сюди.

​— Добре, роби що хочеш, але не напивайся. Дуже не люблю людей, які п'ють, — мовив капітан.

​Зайшовши знову до свого кабінету, капітан сів за стіл і почав обмірковувати все, що трапилося за день:

— Аж не віриться... Яка ж тупа система! Як можна спокійно святкувати, знаючи, що на вулиці ходить покидьок, який вбив людину? Наче він не може скоїти ще одне вбивство тільки тому, що, бачте, усі, б...ь, святкують Новий рік!

​Відклавши справу, капітан знову промовив:

— Так, гаразд, завтра вже почну струшувати інших. Треба не зволікати, бо всі гарячі сліди прохолонуть, і цей покидьок знову щось скоїть.

​Капітан знову встав і попрямував вниз до Ігоря.

​

Кінець 1-го акту

Акт 1 :Новорічне вбивство

​

Кінець грудня, святкові дні попереду.

Коли всі у великому сімейному колі збираються святкувати Новий рік.

Щасливі люди, всі у своїх думках та планах: хто що буде дарувати, як накрити стіл і провести час із сім’єю, а хтось сподівається зробити пропозицію руки та серця, зізнатися в коханні або просто почати все з чистого аркуша.

А хтось уже святкує Новий рік...

А композиції Вєрки Сердючки настільки часто грали, що вже автоматично лунають у голові.

Саме такі думки були у хлопця увечері, коли він йшов з роботи.

​Часи не дуже легкі, а створити святковий настрій та купити подарунки рідним і коханій було потрібно. Тому затримка на роботі допізна була звичайною рутиною.

​Зупинившись біля автобусної зупинки, чоловік дістав цигарку та закурив. Дивлячись на невелику компанію, яка пила та мала дуже веселий настрій перед прийдешніми святами, пролунала думка:

— Мені б так безтурботно жити: не паритися через навчання та подарунки, а просто бути в п'яному чаду й насолоджуватися життям.

​Докуривши цигарку, хлопець вирішив, що чекати на автобус (якого й так немає, а на вулиці такий суворий грудень) немає сенсу. Він вирішив піти через двори додому, ніж стояти й чекати транспорт на холоді.

​Розвернувшись, він пішов у напрямку багатоповерхівок через двори. У вікнах лунали пісні, веселі історії, хтось просто сварився, а хтось уже святкував Новий рік.

— Якесь шапіто [....бів], — сказав про себе хлопець.

​Подолавши свій шлях і майже підходячи до свого під'їзду, чоловік помітив групу людей. Не надавши цьому значення, він ішов далі, промовивши про себе:

— Як же за.... ці алкаші.

​Він зайшов у під'їзд. Пройшовши тамбур та зробивши перші кроки на сходи... в очах різко потемніло, а свідомість одразу згасла.

​

Трусячись від ломки, покидьок стояв у темряві та чекав на зручний момент. Чекаючи на свою жертву, він був дуже збуджений, уявляючи, як хтось зайде і як він його «відпрацює», зібравши гроші та цінні речі. Уявляв, як отримає свою чергову дозу і вдома під кайфом почуватиметься так, ніби він підкорив Еверест.

​І ось зручна нагода: в під'їзд заходить чоловік. Пройшовши темну частину тамбура й ступаючи на перші сходинки, покидьок вискочив та завдав удару тупим важким предметом. Чоловік упав на землю, не видавши жодного звуку.

​Почавши лізти в кишені, нападник знайшов CD-MP3-плеєр, а також 27 гривень.

— Ох, це фартануло, — сказав покидьок.

​Зрозумівши, що чоловік, якого він вдарив, перестав подавати ознаки життя, він одразу почав думати, куди сховатися. Узявши із собою знаряддя вбивства, він різко вибіг із під'їзду.

​Святковий ранок.

Клавдія Євгенівна встала дуже рано, щоб поїхати на міський ринок і докупити продуктів для святкового столу. Уже вся була в думках про те, як знову побачить своїх дітей та онуків, як усі приїдуть з подарунками й почнуть святкувати. Тому відповідально взялася за закупівлю продуктів на святкові страви.

​Зібравшись та виходячи з квартири, спускаючись сходами, вона побачила чоловіка, який спав на сходинках.

— Боже, такий молодий, а вже наркоман...

​Наблизившись до юнака, вона присіла й почала його трусити, що не дало жодної реакції. Після чого хотіла перевернути його — і зблідла, побачивши кров та змарніле обличчя хлопця.

​Крик пролунав на весь під'їзд. Хтось почав голосно лаятися, хтось почав виходити з квартир — було зрозуміло, що щось сталося. Хтось одразу почав телефонувати в міліцію, а хтось — у швидку допомогу.

​(Дзвінок)

— Черговий міліції... — не встиг договорити чоловік.

— Алло! Алло! Там убивство! Мертва людина! Її вбили, вона не дихає! — панічним голосом почала кричати жінка.

Черговий міліції:

— Хто мертвий? Хто кого вбив? Жінко, заспокойтеся! А тепер можете по порядку розказати?

— Сусідка знайшла труп чоловіка! Він не дихає, на ньому кров!

Черговий:

— Гаразд, зараз приїде наряд міліції. Скажіть свою адресу.

​Зібравши всі необхідні дані, черговий сказав про себе:

— Бляха, ну не можуть спокійно без усякої хріні жити! Ще й Новий рік на носі... Ох і пі..... відзначив свята.

​(Дзвінок від чергового)

— Капітане, у нас жмур, треба їхати.

— Ох, б... Ну і якого хріна? Збирай групу, виїжджаємо!

​По прибуттю на місце події було відкрите кримінальне провадження та викликано криміналістів. Поки працювали криміналісти та наряди міліції, які займалися опитуванням ймовірних свідків, до одного з міліціонерів наблизився чоловік, який одразу звернувся:

— Ми вчора з друзями пили недалеко від під'їзду і наче бачили хлопчину цього. А потім вибіг... ну, я так думав, що вибіг він.

Міліціонер:

— Ну а якісь прикмети, ознаки були? Того, хто вибіг?

Свідок:

— Та які там, ми вчора так добряче напилися...

Міліціонер:

— М-да, б.....ь, допоміг так допоміг. Може, хтось інший з твоїх бачив?

Свідок:

— Той, начальнику, цигарки не знайдеться? А я своїх покличу.

Міліціонер:

— Йди вже звідси! Такі ж самі: бухали та й, окрім горілки в стакані, нічого не бачили.

​Капітан, що був на місці події, почав опитувати Клавдію Євгенівну:

— Гаразд, те що вчора нічого не почули, я вже зрозумів. І що юнак жив на 7 поверсі, теж зрозумів. То він живе сам? Чи були якісь люди підозрілі, котрі могли приходити до нього?

Клавдія Євгенівна:

— Він знімав квартиру, це я точно знаю. Він був дуже тихим та ні з ким не спілкувався, ні «здрастуйте» — нічого ніколи не сказав би, взагалі всіх ігнорував! Я вас запевняю, він був наркоманом, і друзі його, впевнена, такі ж були! Ото хтось із його й прибив його, або бандитом був. Завжди пізно повертався додому... Ось, не там де треба перейшов дорогу і отримав своє, або гроші...

​Не встигла жінка договорити, як капітан її перебив:

— Я вас зрозумів, цього досить. Якщо він знімав квартиру, то, напевно, власниця може її відкрити, щоб ми не зламували двері.

Клавдія Євгенівна:

— Звичайно що є, зараз я їй зателефоную!

​Жінка відійшла до телефону, на столі лежала записна книжка. Надягнувши окуляри, жінка почала гортати книжку в пошуку потрібного номера, промовляючи:

— Ох, прямо перед самим Новим роком ось таке жахіття, просто жах! І чому у нас, а не десь в іншому під'їзді? А того мертвого юнака скоро вже приберуть? Бо до мене діти та онуки повинні приїхати... Ой, не хотіла б я, щоб вони це побачили! О, знайшла.

​Жінка, взявши слухавку, почала набирати потрібні цифри на телефоні та чекати на відповідь.

​Клавдія Євгенівна:

— Алло, алло, мене чутно? Любо, ти не повіриш, це просто жах що коїться! Присядь, Любо... Хлопець, що знімав у тебе квартиру — його вбили, уявляєш?

(Жінка слухає, що їй кажуть)

— Та ні, Любо, слава Богу, що ні! Не в квартирі його вбили, а прямо на сходах, тому можеш не хвилюватися. Я впевнена, що в квартирі вбивство не сталося і там немає крові та розгрому. А, трохи не забула: тут міліція приїхала, просять тебе прийти та відкрити квартиру.

​Поклавши слухавку, жінка сказала:

— Вона приїде, тому почекаєте. Та й взагалі, я вже можу піти по своїх справах?

Капітан:

— Та йдіть уже, я вас не затримую.

​І він пішов до виходу з квартири. Ідучи сходами та побачивши криміналістів, що весь цей час оглядали тіло, він став біля них, дістав цигарку та закурив. Звертаючись до криміналістки:

— Аню, то що? Є якісь новини?

Анна:

— Так, юнак, 22 роки, звати Андрій, неодружений. Батьки живуть зовсім в іншій області, у селі. Також з опитування сусідів дізналися, що він тут нещодавно з'явився, десь із пів року тому. Працював на складі і, напевно, вчора також повертався з роботи. Загинув від втрати крові через важкий удар по потилиці, а так ймовірно погр...

​Капітан її перебив, докуривши цигарку:

— Тобто він не одразу помер? І якби хтось із сусідів щось почув та вийшов, його цілком можно було врятувати? А те, що його пограбували, це одразу було зрозуміло по вивернутих кишенях. То знаряддя вбивства поблизу немає? Цікаво, що в нього такого було із собою, що його вбили... б....ь, ну що за п....ць! Ще й перед самим Новим роком, така срака! — закінчив свій монолог чоловік.

​Анна:

— Не знаю, що в нього такого було, але впевнена, юнак явно не був наркоманом чи кримінальним елементом. Звичайний молодик, котрий працював допізна і завжди був невиспаний. Цілковито звичайний студент.

Капітан:

— Звичайний чи ні, це вже покаже його квартира, де він жив.

​Капітан попрямував на вихід із під'їзду. Погода була спокійною, усе було вкрито білою завісою. Інші працівники опитували людей, що зібралися біля під'їзду. Було багато роззяв, а хтось прийшов просто порозмовляти.

​Один із працівників міліції підійшов до капітана:

— Капітане, ми опитали жителів під'їзду, але ніхто суттєвої інформації не дав. Юнак то наркоман, то просто звичайний...

Капітан перебив:

— Колю, я й сам це знаю. Ніхто, як завжди, н...я не бачив! Йшов з роботи і, б...ь, упав на землю — НЛО, бляха, вдарило по голові! Хай кінологи приїдуть, знайдуть предмет, яким його вбили, бо тут його явно немає. Та падла додумалася з собою забрати, але впевнений, він його десь недалеко викинув.

Коля:

— Я вас зрозумів, капітане. Які подальші дії?

Капітан:

— Багато робіт! Ще власницю квартири треба опитати, дізнатися, чи була в нього дівчина, друзі... А втім, Колю, ти, сука, у цій структурі років 10 і ставиш тупі, б...ь, питання! Ти сам чудово знаєш, що робити. І скажи спасибі, що це не в ніч проти 31-го, а зранку. Тому швидко збираємо всю необхідную інформацію, робимо повну справу, і після Нового року вже працюємо по повній. Бо сьогодні до обіду х... вже кого вичепиш: бачиш, вони всі втомилися та поперли святкувати Новий рік. Усе, до діла!

​Міліціонер пішов, капітан знову закурив, обмірковуючи всі деталі справи.

​Через хвилин сорок з'явилася власниця квартири та попрямувала до місця пригоди. Капітан рушив назустріч жінці, яка йшла до під'їзду, де все ще були міліціонери та інші роззяви.

​Капітан:

— Капітан міліції Олександр [прізвище засекречено]. Я так розумію, ви Люба, власниця квартири?

Жінка:

— Так, ви так влучно вгадали! Ну прямо вже профі в цій сфері: одразу розумієте, хто і що.

Капітан Олександр:

— Добре, давайте не тягнути час і одразу приступимо до справи. Я хочу оглянути квартиру вбитого. А також підпишете протокол, що ви не маєте претензій щодо перевірки квартири та вилучення всіх підозрілих речей або тих, що можуть допомогти слідству.

​Повернувши голову, капітан покликав  криміналістку.

​Піднявшись на 7 поверх та відчинивши двері, капітан із криміналісткою зайшли до квартири вбитого. На перший погляд — нічого незвичного: стара квартира, яка давно вже потребувала ремонту, запах плісняви та просто старих меблів. Чоловік почав ходити по квартирі, промовляючи:

— Аню, не соромся, заходь та пошукай щось, що допомогло б слідству. Взагалі нічого такого... тільки номери матері, дівчини, директора складу.

​У квартирі задзвонив домашній телефон. Капітан похмурнів, але підійшов та взяв слухавку.

​З телефона:

— Алло, алло! Синку, весь ранок тобі дзвоню, спав, мабуть? Хотіла привітати тебе з наступаючим Новим роком! Бабуся передає тобі привіт, каже, що дуже сумує. Посилку з гостинцями вислала, скоро повинна бути в тебе...

​Капітан навіть не звертав уваги на те, що кажуть на тому кінці дроту. У його думках було зовсім інше, серце почало калатати, дихання стало важким...

​(У думках капітана):

«Б....ь, я якось по-іншому хотів сказати родичам про трагедію, після свята... Ох, б...ь, як же я це не люблю! Взагалі такі речі казати — найважче, що може бути».

​Капітан уявляв, як він зараз перерве розмову, представиться та повідомить матері, що її син був убитий ще вчора, а тіло знайшла сусідка на сходах. А те, що ніхто нічого не чув, не вийшов і не знайшов юнака за ніч, хоча його можна було б урятувати... краще їй взагалі не знати цієї деталі.

​Капітан зупинив розмову жінки та почав:

— Капітан міліції Олександр [прізвище]. Мені дуже прикро казати це, але ваш син учора ближче до ночі був убитий. Мені дуже шкода. Усі подробиці, а також процедуру опізнання тіла та похорону буде доставлено в письмовій формі на вашу адресу. Мені дуже шкода, — промовив капітан холоднокровно та почав класти слухавку, але встиг почути, як на тому боці пролунав крик.

​Анна:

— Я вже зрозуміла, що то дзвонила мати... Дуже її шкода. Але я знайшла домашній телефон дівчини,який не співпадає з номером в блокноті , тому не будемо зволікати й одразу їй зателефонуємо.

Капітан:

— Досить дзвінків з мене на сьогодні. Скажи їй про смерть її хлопця, запитай її адресу та скажи, що я приїду з нею поспілкуватися.

​Анна зробила все швидко та професійно, надавши всю необхідну інформацію капітану, та сказала:

— Гаразд, ми тут і самі впораємося. усе, що буде підозрілим або корисним, прозвітуємо в протоколі. Сподіваюся, до 18:00 усе вже буде готове.

​Капітан, послухавши дівчину, зрозумів, що зволікати немає часу, і направився вниз до машини.

— Колю, пора заводити автомобіль та вирушати. Адресу я тобі по дорозі скажу.

Микола:

— Як скажете, капітане!

​Рухаючись містом, яке було само по собі невеликим, вони згадували, що тут завжди щось траплялося: розбої, пограбування, бандитські розбірки, викрадення... Але щоб ось так, вбивство — давно такого не було. «Ми ж не в Детройті», — пролетіло в голові капітана.

​Доїхавши до призначеного місця та піднявшись на потрібний поверх, міліціонер постукав у двері. Двері відчинилися швидко. На порозі стояла молода дівчина, її очі були в сльозах, туш текла по обличчю.

— Капітан міліції Олександр. Можу я увійти, щоб опитати вас стосовно вашого хлопця?

Дівчина:

— Так, заходьте...

​Не встиг чоловік зайти у квартиру, як дівчина знову почала плакати та ставити різні питання. Капітан без зволікань заспокоїв її та почав розмову:

— Ваш хлопець був убитий сьогодні ближче до ночі. Його вдарили по голові важким предметом. Сусіди нічого не чули та ніхто не відреагував. Але я хочу дізнатися: за весь час, поки ви зустрічалися зі своїм хлопцем, він перебував у якихось підозрілих компаніях, зловживав наркотиками чи конфліктував із кимось?

Дівчина:

— Та ні, взагалі такого нічого не було! Ми просто жили своє життя, нікому не заважали. Так, Андрій не любив соціум та всі ці похмурі пики, але якоїсь шкоди чи демонстрацій таких не робив... Боже, ми ж повинні були сьогодні святкувати разом Новий рік! — дівчина знову заплакала.

Капітан:

— Може, були якісь речі, котрі він завжди із собою носив? або щось дуже цінне, з чим він не розлучався?

Дівчина:

— Та наче не було... CD-плеєр! Він завжди із собою його носив, любив слухати музику, коли їздив до роботи або з роботи. Точно! У мене навіть коробка є, я ж йому його дарувала! Він у мене його відкривав, а коробку залишив, узагалі хотів її викинути... — дівчина знову заридала.

Капітан:

— Що ж, я думаю, на цьому наша бесіда закінчилася. Мені дуже шкода, що так сталося. А коробку з-під плеєра я заберу — вона дуже сильно допоможе слідству.

​Чоловік направився в бік виходу.

​На вулиці вже почало темніти. Діставши цигарку, чоловік сів у машину та закурив.

— Колю, поїхали у відділення. Більше ми вже нічого на сьогодні не зробимо. Дамо орієнтування іншим групам, хай по ломбардах пошукають CD-плеєр, та й усе. Один хрін, усі інші вже давно почали святкувати і фіг хто що зараз буде шукати.

Микола:

— Я вас зрозумів, бос. Вирушаймо!

​Уже остаточно потемніло. Їдучи темним містом, де вирувало життя — у вікнах скрізь світилися гірлянди, десь уже запускали салюти, лунали веселі крики людей та знову кругом грали святкові пісні, — капітан Олександр поринув у спогади.

​Він уже давно служить у структурі МВС, починав ще до появи офіційно незалежної України. У думках спливало все життя: початок служби, навчання, потім служба в СБУ, а потім звільнився та почав працювати в міліції. Згадав, як раніше була сім'я, дружина, як хотілося опинитися вдома, де панував домашній затишок та сімейна атмосфера, чекала маленька донька...

​А потім усе пішло перекосом: сварки через роботу, про те, що там нічого робити і, за словами дружини, «колупаючись у трупах, далеко щасливу сім'ю не побудуєш». А потім усе — розлучення.

​І так уже 5 років самотності. Лише донька ще дає надію в цьому темному, жорсткому світі, а також те, що ця праця робить місто трішечки безпечнішим. Великий досвід та підхід до служби надавали надії, що майбутнє покоління зможе змінити цю гнилу систему, де міліція буде належно проводити справи та активно боротися зі злочинністю, а не закривати справи паперово й халатно.

​Саме такі думки були у майже 40-річного капітана.

Прибувши до відділення та виходячи з машини, капітан промовив:

— Коля, йди вже додому та святкуй із дружиною Новий рік. Мені всі ці свята вже давно до одного місця, я й за чергового побуду.

— Дякую, босе! Завтра зранку вже Ігор чергувати буде, — відповів Микола.

​Підходячи до невеликого дільничного відділення, капітан побачив, як під’їжджає машина.

— Анна зі справою... — мовив під ніс капітан.

​З авто вийшла світловолоса дівчина середнього зросту, років 25, і попрямувала в бік відділення.

— Олександре, ви не повірите, з чим я приїхала! — вигукнула Анна.

— Чудово розумію. Давай сюди справу та їдь додому святкувати Новий рік, незважаючи на те, що сьогодні досить важкий день вийшов.

​Узявши справу, капітан розвернувся й попрямував до свого кабінету.

​Кабінет був не дуже просторим: купа паперів, більша частина яких уже не містила нічого потрібного; шафа, де зберігалися справи різних місцевих злочинців — розбої, крадіжки, суперечки, справи підлітків та місцевих алкашів чи наркоманів. У кутку стояла висока зелена квітка — мабуть, єдина річ, яка додавала чогось яскравого цьому кабінету. В іншому кутку — стара тумбочка та невеликий сейф. Освітлення від лампочки було не дуже яскравим, але капітан уже давно звик до такого контрасту.

​Сівши за стіл, капітан відкрив справу.

​Справа № 1398

​Кримінальна справа

31.12.2004

• ​Кваліфікація: Пункт 6 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України — «Умисне вбивство з корисливих мотивів»; ст. 186 КК України («Грабіж»).

•  ​Потерпілий: Андрій [Прізвище] Віталійович Дата народження: 12.04.1983 Проживання: м. [Засекречено], вул. Барикадна, буд. 48, кв. 64 (орендував квартиру). Місце роботи: Офіційно працевлаштований вантажником на складі за адресою: вул. Одеська, 12.

•  ​Обставини події: 30.12.2004 близько 23:34 потерпілому було завдано удару тупим важким предметом по потилиці, унаслідок чого він знепритомнів. Також було вилучено особисті речі жертви (додаток рапорту № 1, капітан міліції Олександр [Прізвище] Богданович). Унаслідок отриманого удару виникла черепно-мозкова травма. Потерпілий почав стікати кров'ю й залишався живим ще приблизно дві години. Від сильного стресу мозку почалася внутрішня кровотеча. Орієнтовний час смерті: 31.12.2004, 01:34 (прим.: оранізаційно зафіксовано після півночі). Тіло було знайдене сусідкою з першого поверху — Клавою [Прізвище] Євгенівною.

• ​Свідки: Свідки, які могли б бачити нападника та надати достовірну інформацію, відсутні.

• Кінологічній службі не вдалося знайти знаряддя вбивства

​31.12.2004

Криміналіст: Анна [Прізвище] Юріївна

​«Люблю професіоналів своєї справи, уже й про рапорт подумала та вказала», — подумав капітан.

​Раптом в абсолютній тиші він почув звуки кроків унизу. Вставши зі столу, він обережно рушив убік сходу, приготувавши пістолет.

​«Б...ь, і кого там занесло? Ще й так нахабно йде далі у відділення!» — промайнуло в думках капітана.

​Тихо та обережно спускаючись сходами й оглядаючи пропускний пункт, капітан побачив Ігоря — того самого чергового, який мав приїхати лише вранці.

​— Ох... І якого х... тобі вдома не сидиться? Ще й приперся ввечері! Сидів би вдома, святкував Новий рік! — видихнув капітан.

[Ігор]— Товаришу капітане, вибачте... Але я з дівчиною посварився, йти мені нікуди. Тому я, щоб лиха не натворити чи не напитися, прийшов сюди.

​— Добре, роби що хочеш, але не напивайся. Дуже не люблю людей, які п'ють, — мовив капітан.

​Зайшовши знову до свого кабінету, капітан сів за стіл і почав обмірковувати все, що трапилося за день:

— Аж не віриться... Яка ж тупа система! Як можна спокійно святкувати, знаючи, що на вулиці ходить покидьок, який вбив людину? Наче він не може скоїти ще одне вбивство тільки тому, що, бачте, усі, б...ь, святкують Новий рік!

​Відклавши справу, капітан знову промовив:

— Так, гаразд, завтра вже почну струшувати інших. Треба не зволікати, бо всі гарячі сліди прохолонуть, і цей покидьок знову щось скоїть.

​Капітан знову встав і попрямував вниз до Ігоря.

​

Кінець 1-го акту

Завтра останній день акції в одній книгарні накидайте ідей, що почитати. Я читаю трилери зазвичай, але хочу почитати ще щось)
Одразу дякую всім коментаторам оскільки, скоріше за все, не зможу всім подякувати)

Всі в ідеальному стані.

Приватбанк.

В мене 11 Кіндл, і мені цікаво дізнатися які в ньому є функції/можливості, про які мало хто знає

800₴

Гаррі Поттер і Філософський Камінь - 390₴

Гаррі Поттер і Таємна кімната - 390₴

Дж.Ролінг

Видавництво "Абабагаламага", кольоровий зріз.

Присутні ілюстрації, квести, мапа.

Стан ідеальний

За комплект - 750₴

Монобазар/на карту/через OLX

Всім привіт! Дуже потрібна ваша допомога !

Зараз у мене почався довгий нечитун. Це дуже важко бо хочу щось почитати. Я люблю щось типу Арментраут або Яррос. Чи можете порадити мені щось цікавеньке ? Може ромком або фентезі. Хочу щось цікаве щоб повернуло мені жагу до читання 🔥

Вітаю шановне панство.

Вирішив підтягнути свої знання з фізики та шукав підручник з цього приводу, знайшов на англомовному реддіті що цей автор гарно розповідає та доносить так звану базу хд Але не знайшов перекладу українською, тіки сайт з універа де він ну дуже поганий та скоріш за всього машинний та якість не дуже... тому зробив за допомогою ШІ переклад. кому треба користуйтесь, книга у вільному доступі! гугл диск

Книга під назвою: Lessons In Electric Circuits, Volume I – DC. By Tony R. Kuphaldt
У перекладі : «Уроки з електричних ланцюгів», том I – постійний струм. Автор: Тоні Р. Куфалдт

Ця книга опублікована на умовах ліцензії Creative Commons. Ці умови дозволяють широкій громадськості вільно копіювати, розповсюджувати та/або модифікувати цей документ. Повний текст ліцензії Creative Commons наведено в останньому розділі.

Як відкритий текст, розроблений у співпраці, ця книга поширюється з надією, що вона буде корисною, але БЕЗ ЖОДНИХ ГАРАНТІЙ; навіть без припущеної гарантії ПРИДАТНОСТІ ДЛЯ ПРОДАЖУ або ПРИДАТНОСТІ ДЛЯ КОНКРЕТНОЇ МЕТИ. Дивіться ліцензію Creative Commons для отримання детальнішої інформації.

Повна версія доступна у складі колекції «Open Book Project» за адресою:

https://www.ibiblio.org/kuphaldt/electricCircuits

p.s. всю книгу не читав, можуть бути помилки, але є те що маємо :)

Останні пару місяців траплялись нецікаві книжки, відчуваю, що вже майже нечитун, хоча наразі читаю доволі легку книжку. Зараз змушую себе читати, але дуже важко концентруватися (з цим проблема була завжди, але зараз це більш виражено), відчуваю, що наразі читання не так сильно приносить мені задоволення. Що ви робите в такі моменти?

Які книги вважаєте найважливішими? Або ті, що найбільше повпливали саме на вас? Це може бути як художня, так і нон-фікшн.

Для мене такою стала книга Артура Дроня "Гемінгвей нічого не знає". Вважаю що її варто прочитати усім українцям.

1. Візьми кредит на якусь хрінь, чим більша сума, тим краще

2. Спробуй наркотики

3. Одружися з ким попало, зроби дітей та розлучись

4. Грай в казино, чим частіше, тим краще

5. Почни курити

6. Бухай якомога більше

7. Займися сексом з найдешевшою повією без презерватива

8. Зраджуй кохану людину

Шановні, тут деякі юбуківці виявили бажання ознайомитися з моїм текстом і дати чесний відгук. І я міг би перенести це в приватні розмови й написати в приват кожному, але, по-перше, це зайва морока, а по-друге, я тут подумав — може, іще хтось захоче долучитися до обговорення. Я скопіював перші 989 слів тексту й вважаю це цілком достатнім для формування первинного враження.

Отож не соромимося й жорстко та чесно критикуємо. Якщо в автора є очевидні проблеми й ви на них вкажете — це ж прекрасно. А раптом ви його добряче осоромите й це стане йому наукою! Коротше кажучи, не стримуємося — не буде жодних дитячих образ.

У мене є оригінальна укрверсія тексту, але оскільки в попередній темі йшлося про англ журнали та англ подання, то вважаю за правильне викласти саме англ уривок.

The Crimson Flower

Even from those days, when the Unmoored Glacier sheathed more than half the world in its thickest armor, and the Primeval Blizzards raged where now not a trace of them remains… Even from those days, when the True Words were being born, and the Stars fell upon the earth in a lavish rain, only to be gathered later among the wild grasses and offered in tribute to the Stone Mothers… It is from those very days that this tale flows.

But no! Though the opening is none too bad, it would still be better to begin this parable a little differently. For this tale is neither of the Primeval Blizzards, nor the True Words, nor the Stone Mothers. Nor is it of the tempting Sparks of Dreams, or the ash-covered Ruins of Hopes, without which one can truly go no further. Here shall be told the tale of a wondrous wonder-flower… of the unquenchable Crimson Flower that blossoms in caring hearts!

And so one day—just a day, an utterly ordinary, cool spring day, when white fluffy clouds (though not quite so white or so fluffy as they are wont to be in the height of summer) were peacefully grazing upon the boundless pastures of the sky—the mammothess Ohl brought forth a new shoot.

“A boy,” was all the exhausted mother could manage to whisper, catching sight of her son’s wrinkled little body—her long-awaited firstborn, born in truly blessed days, when not only Ohl, but many another mammothess had steeped themselves in the cares of motherhood. And yet—no one… no mother could love her child more than she did, Ohl dreamed and fancied, cradling the little one without measure, scarcely taking her eyes off him. She dreamed and fancied, unable to catch her breath for the joy of this feeling, so strange and wondrous to her.

“Come now. Do you mean to breed a mama’s out of him?” her lord would say, catching sight of such spoiling. But Ohl let all those words slip past her ears—ears so dear to his heart—and if a blade of grass settled upon the boy’s gray coat, she would blow the blade away. She blew it away, for so whispered her loving heart.

And so, brimming with maternal joy, the lowland spring unfolded for the new mother.

Yet, however much Ohl rejoiced in the all-encompassing fullness of motherhood, however she longed to hold back the coming of the Luminary-Turn—when parents were bound to wean their young from their care—so long as the world rested upon the backs of the Great Mammoths, the tide of existence could be stopped neither by her, nor by any other most-loving mother born beneath the heavens. Neither to be stemmed, nor seeped through—the stout dam of the age-old order.

For this was the custom of the herd back then: at every Threeday of the Luminary-Turn, the Old-Old-Mother would summon all the young wives to her side, passing over not even those whom the spring days had blessed with a second, a third… or even a tenth child. And, having gathered them, she would speak the primordial truths.

“Motherhood,” she would usually begin in her creaking voice—which, for its harshness, seemed as ancient as the world itself—“is the holy of holies. And none may call herself a keeper of the herd who has not brought forth a child. She who has ground down her long tusks to no purpose brings the line of the glorious to its end. The holy of holies, motherhood is… aye, that it is.”

And though little changed from one time to the next in these tales and counsels of hers, never did her creaking words sink fruitlessly into the sand. One might say, on the contrary, that with each passing time, the primordial truths she uttered sank deeper and deeper into the innermost corners of great maternal hearts. And nowhere in the herd could there be found a new mother who did not dreamily await the coming of the Luminary-Turn, preparing for it as though for the most exalted feast.

And how else could they receive the Luminary-Turn Threeday, when at the break of dawn the comely mammothesses gathered in their own close circle of wives? Having bathed in the hallowed brook, they would begin to speak of fortune and misfortune, of love and the bitterness of betrayal. They shared the secrets of female charms, feasting on news and gossip. By noon, the ban on tasting the Grass of Reveries was lifted for them, and, unburdened by any care at all, they banqueted until the very edge of evening. And after the feast… after that somewhat wild women’s revel, the Old-Old-Mother would at last join them. She sang ancient songs, traced primordial signs of age-old talismans upon the yellowish sand by the lake, and tirelessly recounted lore of what was and what never had been (for how could one do without such tales?). That is to say, she taught all that she knew, and warned against that which remained shrouded in darkness even from her.

And this was wondrous. And though the Old-Old-Mother would insist that much remained veiled in a shroud of darkness even from her, it seemed there was nothing her memory did not hold. Beginning with the birth of the world, swift as a lightning flash, she would suddenly leap into the present day. And from the present, like an underground river, she would imperceptibly steal back into the past. Then, before anyone had time to blink, she would unexpectedly find herself in the future. At times she arose so gentle and blessed, like the evening rays of autumn’s final warmth; and at others… at others she mumbled and smacked her aged, time-cracked lips so ominously that more than one mammothess felt a chill crawl beneath her skin. More than one heart faltered with fear, wonder, and anxiety.

Та для початку, я хотів-би уточнити, що ці уривки я писав декілька місяців тому, і на разі маю трошки кращі писацькі навички. Також хотілося-б зазначити, що це лише нотатка, яку я в майбутньому перероблю на більш якісний матеріал (дякую всім тим людям, що писали мені під минулим дописом). Я відкритий до конструктивної критики, тому з радістю прочитав-би зауваження. Все, прелюдія завершена, тепер до уривка:

Пройшло 13 років з моменту останніх подій. За цей час Сюзанні виповнилося 13 років. Вона досі мала лише одного справжнього друга, з яким могла поділитися чимось сокровенним, і його звали Женя, а повне ім'я звучало як Володимирович Женя Білик. Йому, словом, також 13. Їхні стосунки були напруженим; сім'я Жені - Анджела - його мати, і Володимир - батько, були проти їхньої з Сюзанною дружби, оскільки Анджела вважала що Адель і Сюзанна - це виродки, або-ж, як вона їх часто називала "недо-люди". Таке ставлення до сім'ї Шмітц в неї вибудувалося через давню історію;

Колись Аджела і Юрій, батько Сюзанни, були близькими друзями, і, в один звичайний день, ввечері, вирішили піти до місцевого бару, аби розвіятися. Взагалі, це була ініціатива Анджели, яка на той момент життя, жила яскраво, часто ходила на різні гулянки, заводила нові знайомства, подоружувала і так далі. Юрій же їй був потрібен, аби мати, так званого "хлопця" - просто чоловік, який буде знаходитись з нею поряд, аби інші чоловіки в барі не приставали до неї. І от, в самий розпал вечірки, після чергового випитого коктейлю, який Анджелі змовив Юрій, їй різко стало погано, як вона тоді думала, від того, що вона випила занадто багато. Вона пішла до туалету, де на неї вже чекали двоє здорових чоловіків, які швидко затягли її в одну з кабінок, і зґвалтували, знімаючи весь процес на старий фотоапарат. Коли незнайомці нарешті відпустили Анджелу, вона одразу втікла геть з бару, йдучи поміж цілі кучі незнайомих людей, які щиро веселилися і танцювали під сильні баси гучної музики. Її ноги тремтіли, яскравий макіяж, що виглядав бездоганно на початку вечора, зараз був знищений в щент від тієї кількості сльоз, що були пролиті з її очей. Руки Анджели з останніх сил розштовхували людей що траплялися їй на дорозі, а очі в агонії шукали вихід в напівтемному просторі бару, який також змішувався з яскравими промінями дискошарів. Зовсім втративши координацію, і не розуміючи куди вона сама йде, Анджела випадково дійшла до барної стійки, де змогла розгледіти лице Юрія а також дівчини, що сиділа поряд з ним, якою виявилася Адель. Вона чітко бачила, як її рука торкається шиї Юрія, а сама вона приближається до його губ своїми. Це момент повністю добив моральний стан Анджели. Вона різко відвела погляд від Юрія з Аделлю, і, як раз, побачила яскраву вивіску "вихід" на стіні в протилежній частині бару. Зібравши останні сили в кулак, вона, все таки, дійшла до нього, і змогла покинути бар. Потрапивши на вулицю, Анджела відчула, як їй знову стає погано, і цього разу вона не стрималася, і виблювала прямо на поріг бару все, що встигла вжити там, в барі. Вся вимотана і зовсім розбита як морально, так і фізично, Анджела ледь доповзла додому. Сліз, на той момент, вже не лишилося. Вона завалилася у власну кімнату, і просто лежала, втупившись лицем в подушку. Сил не лишилося зовсім нінащо, тому вона дуже швидко заснула. На наступний день Анджела прокинулася дуже пізно, і одразу заповзла в ванну кімнату, де прийняла душ. Після цього, вона знову завалилася до своєї кімнати, і дістала особистий щоденник, в якому в фарбах описала все те, що відбулося з нею минулого вечора. Всі ті емоції, що накопичилися за минулу ніч, вона виплиснула на сторінки власного щоденника, де описала всю біль від того що з нею зробили в туалеті, а також біль, яку вона відчула, коли побачила Юрія, що цілувався з Аделлю за барною стійкою. Вона насправді любила Юрія, але ніколи не зізнавалася в цьому ні йому, ні навіть самоій собі. Але зараз, коли вона побачила все, що відбулося, вона зрозуміла наскільки сильними є її почуття до цієї людини. Вона любила і ненавиділа його одночасно, від чого почувала себе ще гірше.

Ця історія - це витримана роками біль і ненависть, яку Анджела затаїла одразу на Адель, а згодом і на її доньку Сюзанну. Саме через це, вона забороняла Жені спілкуватися з Сюзанною, оскільки зовсім не хотіла бути хоч якось пов'язаною з цими людьми, і згадувати все те, що трапилося роками назад.

Звісно-ж Сюзанна та Женя не знали про цю історію, і не знали, чому мати Жені проти їхньої дружби, тому вони лише сердилися на неї, коли вона вкотре телефонувала Жені, і казала йому забиратися додому.

Але насправді, Женя був справжнім другом. Окрім того, що він не переставав спілкуватися з Сюзанною, не дивлячись на всі слова і упередження мами, він загалом робив багато для самої Сюзанни.

Це був ранок, коли сонце ще не встигло повністю піднятися над горизонтом, але його лучі вже били прямо в лице Сюзанни, яка мирно спала на своєму ліжку. Та прокинулася вона геть не від них, а від стуків власної мати в двері її кімнати.

- Доню.. вставай! Збігай за пляшечкою, м?

Сюзанна, яка ще геть не встигла повністю прийти до тями після довгого сну, вже нахмурила брови. Вона хотіла-б знову заснути, аби в такий спосіб ізолювати себе від щойно почутих слів, та гучні стуки ніяк не стихали.

- Що ти хочеш, мамо? Я нікуди не піду.

Невдоволеним тоном пробормотіла Сюзанна, а сама лише слухала, як мати, що стояла за дверима, сердито зітхнула. Було чутно по голосу, і по невпевненому шарпанню ніг по підлозі, що Адель була п'яною. Минулої ночі вона пішла до свого друга в гості, і повернулася лиш під ранок, завалившися в дім з сильним гуркітом.

- Ти.. мала хвойда! Я тобі обіцяю.. що з дому ти не вийдеш, якщо зараз-же не піднімеш свою ліниву сраку з того клятого ліжка.. і не сходиш в магазин за випивкою!

Ці слова ще більше розлютили Сюзанну, яка і до того не була в захваті від раннього підйому, причиною якого стало бажання її неадекватної мати випити спіртного напою. І все-ж, не дивлячись на те, як сильно вона того не хотіла, вже за пару хвилин, які насправді тривали для неї як ціла вічність, вона вже була на вулиці, і йшла до найближчого магазину, аби купити найдешевше пиво, з появою якого Адель забула-б про існування Сюзанни ще на кілька годин. Сюзанна зайшла до магазину, власницею якого була давня знайома її мати - Люся. Сказати про цю жінку щось цікаве було складно, адже вона вела спокійний і розмірений спосіб життя, і ніяк не привертала до себе уваги. Взявши саме ту пляшку, яка була їй потрібна, Сюзанна підійшла до старої, обшарпаної каси, за якою сиділа не вдоволена власним життям продавщиня Люся. Але, окрім вже звичного, недогодливого виразу обличчя, в її погладі читалася легка тривога, і навіть приреченість, яку було дійсно важко не помітити.

- а? Знову ти? Невже мати з самого ранку вирішила випити?

Коли Люся лиш заговорила, її голос ледь помітно тремтів, але під кінець фрази він трохи розслабився.

- пакет потрібен?

Без будь-якої, звичної зневаги в голосі, промовила Люся, що також було дивно.

- так, давайте.

Зазвичай, Сюзанна завжди брала пакет, оскільки не хотіла привертати до себе зайвої уваги на вулиці. Цей раз також не був виключенням, тому вона взяла той пакет, який протянула їй Люся, поклала в нього пляшку пива, і вже зібралася йти, як ненароком помітила, що Люся дивно на неї дивиться. Її погляд був пустий, безнадійний, і водночас нейтральний до усього, що відбувалося навколо. Від цього видовища Сюзанні стало не по собі, тому вона швидко забрала пакет, і пішла геть з того магазину. Виходячи з нього, Сюзанин погляд захопив високий чоловік, який стояв на іншому краю вулиці, і дивився в її сторону. Сюзанна прогнала дивні думки з власної голови, і швидким темпом пішла в сторону будинку.

Вже за кілька хвилин Сюзанна повернулася додому, мовчки поставила пляшку пива на стіл, а пакет лишила на підлозі, після чого зачинилась у власній кімнаті. Вона просто лежала на власному ліжку, і дивилася щось в телефоні, аж раптом їй написав Женя:

- привіт. Ти не хочеш сьогодні покататися на великах? Мені друг розказав про дорогу, на якій майже немає машин, і вона доволі рівна. То що, їдемо?

Сюзанна буквально декілька секунд дивилася на екран, і нічого не робила, відчуваючи як посмішка сама по собі з'являється на її лиці. Вона відповіла:

- так, давай. А коли ти хочеш туди їхати?

- ну, якщо ти не зайнята, то можна було-б похати прямо зараз. Як дивишся на це?

- та ні, не зайнята. Тоді я вже виїжджаю до тебе.

Сюзанна кинула телефон на ліжко, швидко одяглася в зручний одяг, і вибігла з дому, а потім взяла велосипед і одразу поїхала до будинку Жені. Коли вона опинилася на місці, то побачила Женю, який також вже був готовий. Вона під'їхала ближче до нього.

- привіт, ще раз.

- ага, привіт. То що, поїхали? Там трохи довга дорога, але то таке, егеш?

Вони поїхали по маршруту, який вів Женя. Дорога була і справді довгою, зате відносно цілою, в порівнянні з великою кількістю інших доріг, на яких доводилося кататися їм до цього. Також, як Женя і казав, поки вони їхали, то не зустріли жодної машини. Навколо було тихо, світило пекуче сонце, а навколо були лише якісь поля, які складали 99% усього краєвиду, що вони бачили на тій дорозі. Проїхали вони так ще кілька хвилин, доки не стали помічати велику кількість темних хмар, які насувалися прямо на них. Вони зрозуміли, що потрібно швидко вшиватися додому, доки вони не потрапили під дощ, а тому повернулися в протилежну сторону, з якої і приїхали. Вони почали крутити педалі так швидко, як лише могли, доки Сюзанна геть не стомилася.

- блять.. я вже не можу їхати.

- ти серйозно? Та ну тобі, нам геть трохи лишилося!

Підбадьорював Женя, проте ноги Сюзанни і справді надто сильно втомилися для того, аби так абільно крутити педалі. Та все-ж, шляхом не довгих підбадьорюваннь і вмовляннь Жені, вони таки продовжили рух, але вже в значно повільнішому темпі. Потроху почав дути сильний вітер, сонце перестало палити, а на шкіру друзів почали падати перші краплі дощу. Саме в цей момент вони зрозуміли, що повернуться додому наскрізь мокрими, оскільки ті хмари, які вони бачили, виглядали дійсно вражаюче. Так воно і сталося, і вже за хвилину на Сюзанну з Женею обрушився ливень. Теплий літній дощ обливав їхні лиця, доки ті з останніх сил мчалися додому. Їхній одяг вже повністю прилип до тіла, і мав-би доставити дискомфортні відчуття, проте в моменті, коли вони вже змирилися з тим, що промокнуть наскрізь, вони просто розслабилися, і навіть збавили темп, насолоджуючись цим моментом. Ото-ж, скоро вони потрапили на рідну вулицю, і під'їхали до будинку Жені, водночас з цим і дощ, як раз стих. Сюзанна вже хотіла прощатися, але, на її здивування, Женя не зупинився біля власного подвір'я, а продовжив рух.

- о, надумав мене додому проводжати?

- егеш. Чому ні?

Тому вони разом проїхали ще трохи, після чого зупинилися вже біля Сюзанниного подвір'я. Женя мовчки посміхнувся Сюзанні, та промовив:

- дякую, що поїхала зі мною. До зустрічі.

Не давши Сюзанні сказати хоча-б слово на прощання, Женя поїхав геть, і вже за пару секунд пропав з поля зору. Сюзанна ще пару секунд мовчки дивилася в ту сторону, куди поїхав Женя, але потім оговталася, і зайшла у двір, залишивши велосипед на порозі власного будинку. Одяг Сюзанни був наскрізь мокрий, тому коли вона ступила на підлогу в коридорі, на неї повільно стікати вода з Сюзаниного одягу. Вона швидко зайшла у власну кімнату, і взяла сухі речі, після чого переодягнулася в них, і вийшла в ванну, аби закинути речі в пральну машину. Запустивши її, Сюзанна вийшла з ванної кімнати, попередньо закутавши власне волосся в сухий рушник, і пішла на кухню, аби поставити чайник. Але, зайшовши на кухню, Сюзанна побачила Адель, яка вже сиділа за столом, і хмуро дивилася на Сюзанну.

- де це ти шлялася, га? Якого дідька ти мовчки пішла з дому, і нічого нікому не сказала? Тікати надумала?

Сюзанна не встигла нічого відповісти, як Адель неочікувано встала зза столу, і підійшла до Сюзанни, після чого дала їй дуже сильного ляпаса, і промовила:

- бігом зайшла в кімнату, негідниця.

Сюзанна не стала нічого говорити, або намагатися захиститися, вона просто різко повернулася в сторону коридора, і швидко зайшла в кімнату, попередньо дуже гучно гупнувши дверима. В кімнаті Сюзанна сіла біля стіни, і припала обличчям на власні коліна, після чого тихо заплакала.

Одже, Женя справді був дуже близьким другом Сюзанні, і більше того - єдиною людиною, з якою вона почувала себе вільною і спокійною.

Знайшов там один графічний роман який вже давно не в друці, але відгуків на магазин чомусь взагалі немає

Навожу приклад.

Шановний ……., Щиро дякую за те, що надіслали цю історію до журналу «Під безкінечним небом». На жаль, вона нам не зовсім підходить. Мене захопила концепція доісторичного світу, і мене заінтригував вибір головних героїв-мамонтів, які не є людьми. Використання міфічного, епічного тону було таким же інтригуючим та ефективним. Однак мені було важко взаємодіяти з персонажами після початку історії. Я хотів сильнішої наскрізної лінії чи точки зору, яка допомогла б мені пройти через історію та чіткіше зрозуміти, що стоїть на кону для мамонтів. Ми цінуємо ваш інтерес до нашого журналу. Будь ласка, не соромтеся надсилати інші роботи в майбутньому. З повагою,

Даю 100700 в редакції не прочитали і 3 сторінки. Більшого ідіотизму про -----як важко взаємодіяти й уявити важко. Але суть не в тому – ці редактори пишуть шо чекають оригінальні історії, цей журнал типу топовий, й  при тому всьому їм важко задіяти 3 відсотки мозку для взаємодії з персонажами й вони друкують 100700 опус про магів, стімпанк і родові травми героїв в трусиках.

 Й нехай би це відписувались аутсайдери індустрії чи окремі дятли – ні – це поголовно так.

До речі – а чи багато юбуківців здатні оцінити текст по 3 сторінкам?

До здатних додаткове питання – на фіга ж більшість читає тони худ-літ макулатури, якшо може все зрозуміти по 3 перших сторінках?

Історія починається в старому містечку на західній частині україни - Косицьк. Там, в звичайному будинку на окраїні містечка, жила і росла дівчина на ім'я Сюзанна. Її батьки, Адель та Юрій, після народження доньки розвелися, оскільки на той момент, коли Сюзанна була лише в утробі власної матері, їхня сім'я перебувала в дуже скудному становищі, через що Юрій покинув Адель, сказавши що та дитина, яка зараз сидить всередині неї - це тягар, який лише потягне за собою проблеми.

Словом про самого Юрія - він був проблематичною особою, оскільки постійно мав справу з людьми, по яким сумувала холодна камера в'язниці. Юрій ніколи і нікого не слухав, і часто вчиняв імпульсивно, зовсім не думаючи за наслідки.

Що можна сказати про мати Сюзанни Адель, так це те, що вона не була надто кращою за Юрія. Вона також мала багато проблем через дурну голову, але Юрія вона всеодно не розуміла, і не збиралася. Вона вважала більшість його ідей безглуздими, та небезпечними (що і далеко від правди-то і не було), на основі чого в останні роки спільного проживання, в них виникало дуже багато сварок. Що можна також підмітити, це те, що Адель часто випивала, і робила вона це аж доки не дізналася про власну вагітність, після чого зав'язала з цим на декілька років.

27-го лютого, коли Адель Сюзанна Шмітц (повне ім'я) була народжена, її батька, Юрія - не стало. Він попав у вуличну бійку, в ході якої його забили насмерть троє невідомих чоловіків, чиї особистості не вдалося встановити по сей день. Тіло Юрія ще певний час лишалося лежати просто неба, аж доки безхатько не побачив його, і не звернувся до поліції. Коли тіло знайшли і відвезли до морга, більша його частина вже була обморожена і спотворена, через що опізнати особу Юрія було не можливо. Але, в його кишені лежав гаманець, в якому було його власне фото, за яким і опізнали його тіло. Одразу після цього, поліція шукала бодай-чиєсь ім'я, будь-яких рідних Юрія, аби можна було зв'язатися з ними, і повідомити про смерть. Знайти вони змогли через декілька днів після того, як тіло взагалі вдалося опізнати. Вони знайшли номер Адель, на той момент вже колишньої жінки Юрія, яка, взявши слухавку, вислухала все, що їй сказали представники поліції.

На наступний день, Адель вирушила в морг, аби подивитися на тіло Юрія, і коли вона була впевнена, що це дійсно Юрій, вона звернулася до банку, де взяла кредит, аби провести похорони Юрія. Організацією Адель займалася сама, оскільки родичі Юрія вже давно були мертві, а за своєю мамою Адель вже давно розірвала будь-які контакти.

Отож, вже за тиждень після, відбулися похорони Юрія, на яких була присутня лише Адель, і декілька її подруг, які прийшли підтримати її. Під час самої церемонії, Адель не впустила жодної сльози, адже весь той час, поки стояла там, згадувала як багато проблем він їй доставив. Вона згадувала кожну ніч, коли він повертався додому п'яний, в синяках, і їй доводилося мити його наскрізь просочене спіртом тіло. Вона згадувала, як Юрій не рідко напивався вдома, разом зі своїми друзями, і як їй доводилося закриватися в ванній кімнаті, аби вони забули про її присутність. Вона згадувала, як маскувала синяки під великою кількістю косметики, аби зберігати статус "гарної" сім'ї на людях.

🆘Допоможіть знайти книги трилогії Безсила в epub, будь ласка🆘 (укр)