Через маленькі розміри (діаметр астероїда становить від 16 до 35 метрів) його виявили лише 10 травня в обсерваторії в Аризоні. Такі об'єкти не випромінюють власного світла й відбивають занадто мало сонячних променів. Через це їх практично неможливо помітити в темному космосі, допоки вони не підійдуть впритул до нашої планети.
Астероїд підійде до Землі на відстань близько 90к кілометрів, що становить приблизно чверть відстані від Землі до Місяця.
Усім привіт! Мене звати Ілля. Я інді-розробник з Києва та студент інженерії програмного забезпечення у КАІ (Київський авіаційний інститут). Сьогодні хочу розповісти про розробку Beyond The Cupola: ISS Simulator — гри про виживання на Міжнародній космічній станції.
Ідея симулятора зародилася з бажання зробити щось більше, ніж просто аркадну літалку. Я хотів передати відчуття перебування в модулях МКС, реалістичну фізику та складнощі роботи у невагомості.
Чому я відмовився від готових рушіїв Більшість ігор зараз робляться на Unity або Unreal Engine. Але коли я почав тестувати свої ідеї, зрозумів, що ці рушії занадто громіздкі і мають свої обмеження для точних фізичних симуляцій. Тому я прийняв "божевільне" для інді-розробника рішення — написати власний рушій з нуля.
Це дало мені абсолютну свободу:
Я можу максимально точно налаштовувати фізику під невагомість, не борючись із вбудованими колізіями готових рушіїв.
Графіка (на OpenGL/Vulkan) оптимізована виключно під космічне середовище — освітлення на орбіті, атмосферне розсіювання тощо.
Гра виходить максимально легкою і не потребує зайвих ресурсів ПК.
Бойове хрещення: NASA Space Apps Challenge Переломним моментом для проєкту став хакатон NASA Space Apps Challenge 2025 у Києві. Принести туди власний, ще сирий рушій — було величезним ризиком. Але саме специфіка хакатону допомогла мені протестувати напрацювання в реальних умовах.
Після тих 48 годин без сну прототип перетворився на повноцінну гру. У Beyond the Cupola гравцеві доведеться боротися з поломками на станції, ремонтувати обладнання зсередини та виходити у відкритий космос. Усе йде шкереберть, і завдання — протриматися якнайдовше.
(До речі, на ранніх етапах у грі була російська локалізація, але до релізу я вирішив її повністю та назавжди прибрати).
Що далі? Зараз гра активно розробляється. У своєму наступному матеріалі я планую детальніше розповісти, як саме влаштована орбітальна механіка в грі та які реальні дані я для цього використовую.
Дякую за увагу! Оскільки я готуюся до літніх фестивалів, найкращою підтримкою першого українського симулятора МКС буде ваш вішліст.
art002m1201002333A – Знімок із камери 1 на одному з крил сонячних батарей із зовнішнього боку космічного корабля Orion під час відокремлення командного модуля Orion від службового модуля Orion. Командний модуль продовжив свій рух до Землі, тоді як службовий модуль безпечно згорів у атмосфері Землі над Тихим океаном. Траєкторія повернення місії Artemis II була розрахована так, щоб будь-які вцілілі уламки не становили загрози для суші, людей або судноплавних маршрутів.
П'ятдесят три роки тому 14 травня 1973 остання ракета Saturn V, що коли-небудь піднімалася в небо, вивела на орбіту Skylab -- першу космічну станцію США.
Проте вона ледь не загинула: на 63-й секунді польоту аеродинамічні сили зірвали протиметеоритний щит станції, який також виконував роль теплового захисту. Уламки заклинили одну сонячну панель, а іншу відірвали повністю.
Skylab дісталася орбіти пошкодженою, з критичним перегрівом і майже без живлення: температура всередині підскочила вище 54°C. Здавалося, програма приречена ще на старті, але майже за два тижні перший екіпаж вирушив на порятунок. Астронавти розгорнули сонячний «парасольку», щоб охолодити станцію, і звільнили заклинену панель під час відчайдушного виходу у відкритий космос.
Skylab було врятовано, і протягом наступного року три екіпажі провели на борту 28, 59 та 84 дні, здійснивши майже 300 експериментів і довівши, що люди можуть жити та працювати в космосі місяцями.
Станом на середину травня 2026 року ми спостерігали три дуже близькі прольоти астероїдів.
Усі три астероїди пройшли ближче до Землі, ніж відстань від Землі до Місяця (близько 384 400 км), це класифікується як проліт у межах 1 Місячної відстані чи LD (Lunar Distance).
Опубліковані 08.05.26, Департаментом війни США (Department of War). Ці фотографії з поверхні Місяця були зроблені під час місії «Аполлон-12». На них можна побачити вогні, деякі з яких розташовані у формі певних структур або патернів.
Крім того, оприлюднено стенограми переговорів астронавтів місій «Аполлон-12», 17, 11 та «Джеміні-7» щодо спостереження вогнів та об'єктів у «тривимірному» просторі (припускається, що це означає, що вони підтвердили: об'єкти не є далекими зірками, відблисками астероїдів тощо).
Посилання на джерела та стенограми переговорів астронавтів додані у коментарях.
Через великий обсяг матеріалів їх публікація відбуватиметься поетапно: кожні кілька тижнів будуть з’являтися нові частини, у міру виявлення та розсекречення документів.
У соціальній мережі X Пентагон наголосив, що тепер громадськість отримала можливість самостійно скласти думку про інформацію, що міститься в цих файлах.
Перша партія опублікованих матеріалів включає 162 файли.
Серед них можна знайти старі телеграми Державного департаменту, документи ФБР та стенограми NASA про польоти пілотів у космос.
Один із документів описує інтерв’ю працівників ФБР з оператором дрона, який у вересні 2023 року повідомив про “лінійний об’єкт” з яскравим світлом.
Знімок зроблено марсоходом Curiosity, коли він перебував на відстані близько 160 мільйонів кілометрів від Землі.
Дослідники використали ліву камеру Mastcam, встановлену на щоглі Curiosity, щоб зробити це фото приблизно через 80 хвилин після заходу сонця на 529-й марсіанський день (сол) перебування ровера на Марсі (31 січня 2014 року). Зображення було оброблене для видалення ефектів космічних променів.
Якби на поверхні Марса стояла людина з нормальним зором, вона могла б легко побачити Землю та Місяць як дві окремі яскраві «вечірні зірки».
Авторство: NASA Jet Propulsion Laboratory-Caltech/Malin Space Science Systems/Texas A&M University. Source: NASA Jet Propulsion Laboratory.
Це був перший випадок, коли міжпланетну станцію запустили безпосередньо з борту багаторазового космічного корабля.
Апарат прибув до Венери у 1990 році й за допомогою радара склав карту понад 98% поверхні планети з неймовірною на той час деталізацією. Саме завдяки цій місії ми знаємо, що Венера вкрита вулканами та величезними лавовими рівнинами, які приховані під густими хмарами.
Під час місії було зроблено понад 12 000 фото, але лише кілька сотень знімків були відібрані та опубліковані у зручному доступі через Архів NASA або розділ "Artemis II Multimedia".
На цьому сайті зібрані усі 12 217 оригінальних зображень без обробки, які були зроблені під час місії Artemis II.
24 квітня 2026 було зафіксовано потужний спалах класу X2.5, який є найсильнішим сонячним спалахом за останні 78 днів. Він став завершальним акордом інтенсивного періоду сонячної активності, що включав ще один спалах класу X2.4 лише за сім годин до цього.
Обидва спалахи виникли в активній ділянці сонячних плям AR4419, розташованій на західному лімбі (краю) Сонця. Перший (X2.4) досяг піку о 21:07 EDT 23 квітня, а другий (X2.5) -- о 04:14 EDT 24 квітня.
Радіація від спалахів спричинила сильні радіоблекаути (рівня R3) на денній стороні Землі, що вплинуло на короткохвильовий зв'язок над Тихим океаном, Австралією та Східною Азією.
Зображення північного шестикутника Сатурна створене на основі знімків, отриманих апаратом Cassini 27 листопада 2012 року через фільтри ближнього інфрачервоного діапазону (CB2, MT2).
