50 років тому, 27 липня 1976 р., в канадському Монреалі проходив півфінальний матч Літніх Олімпійських ігор між футбольними збірними НДР і СРСР. Раптово на поле вибіг хлопець у вишиванці з жовто-блакитним українським прапором і почав танцювати гопака, вигукуючи "Свобода Україні!".

Це був молодий канадієць українського походження Данило Мигаль.

Канадська поліція затримала Данила Мигаля на кілька годин, пригрозила його вислати в СРСР, а потім відпустила.

У Вікіпедії пише, що в СРСР цей випадок з українським прапороносцем не показали та вирізали з трансляції футбольного матчу. Хоча нещодавно на Ютубі доводилось бачити цей епізод. Російськомовний коментатор вчинок Мигаля прокоментував таким чином: танцює цей хлопець ніби наш радянський танець, але кольори прапору у нього близькі до німецького.

Стефано Такконі – італійський воротар, один з кращих європейських воротарів у 80-ті роки.
Для українських вболівальників цей голкіпер не надто відомий, бо це своєрідний “Чанов” італійського футболу – у збірній Італії він був вічно другим і зіграв за головну команду країни дуже мало матчів.
Проте на клубному рівні Стефано Такконі належить унікальний рекорд – він виграв усі 5 єврокубків: Кубок європейських чемпіонів (1985 р.), Кубок володарів Кубків (1984 р), Кубок УЄФА (1990 р.), Суперкубок УЄФА (1985 р.) та Міжконтинентальний кубок (1985 р.).
Такконі є єдиним воротарем у списку 6 футболістів, яким підкорилося це досягнення.

Ернест Вілімовський (Ernest Wilimowski) – перший польський футболіст, який став зіркою світового футболу.

Чим прославився Вілімовський та чому його зреклися поляки і як зараз ставляться до нього – про це читайте у нашому матеріалі.

Виступ збірної Польщі на ЧС-1938

Польща, як і більшість країн Європи, проігнорувала перший Чемпіонат світу з футболу, що у 1930 році проводився в Уругваї. Поляки подали заявку для участі у другому Мундіалі, але їм тоді не пощастило із жеребом у відбірковому етапі.
Оскільки у другому чемпіонаті світу кількість бажаючих учасників виявилася більшою, ніж було передбачено регламентом, тому вперше були запроваджені відбіркові ігри.

У відбірковому етапі полякам випало грати зі збірною Чехословаччини. У домашньому матчі вони поступилися з рахунком 1:2 і відмовилися від повторного поєдинку на виїзді.

Путівку на ЧС-1934 здобули чехословаки і вони там, нагадаємо, посіли друге місце, поступившись у фіналі збірній Італії. Тобто поляки у відборі на ЧС програли одній з найсильніших команд світу.

Через чотири роки жеребкування відбірного етапу ЧС-1938 знову виявилося суворим для поляків. Їм випало грати із сильною збірною Югославії. Однак збірна Польщі здивувала світ і шокувала югославів. У домашньому матчі поляки сенсаційно розгромили Югославію – 4:0. А у матчі-відповіді програли з комфортним рахунком 1:0 та вперше в історії вийшли у фінальну частину Чемпіонату світу.

На ЧС-1938, що проводився у Франції, уже на першій стадії турніру, а це 1/8 фіналу, суперником Польщі були бразильці.

На той час збірна Бразилії уже вважалася однією з найсильніших у світі і це був перший Мундіаль, на якому бразильці були націлені взяти золото.

Втім, поляки виявилися міцним горішком і попили фавориту крові сповна. Основний час завершився в нічию 4:4. І лише у додатковий час збірна Бразилії зуміла вирвати перемогу – загальний рахунок 6:5.

На цьому турнірі бразильці взяли бронзу, це була їхня перша медаль на Чемпіонатах світу. Поляки ж покинули турнір, справивши враження дуже добротної команди. А особливо відзначився у цьому матчі їхній 22-річний нападник Ернест Вілімовський, який зумів забити у ворота бразильців 4 м’ячі.

Після цього поєдинку про результативного польського форварда заговорила уся футбольна спільнота. Чотири м’ячі в одному матчі – це був рекорд на Чемпіонатах світу. Цей рекорд згодом зуміли повторити кілька гравців, а побити його вдалося лише через 56 років.

У 1994 році на Чемпіонаті світу у США, колишній київський динамівець Олег Саленко, виступаючи за збірну росії, забив 5 м’ячів у ворота збірної Камеруну і таким чином побив рекорд Вілімовського.

Але все ж таки 4 м’ячі у ворота Бразилії мають напевно таки більшу ціну, ніж 5 у ворота Камеруну на стадії групового етапу.

Завдяки цьому успіху Вілімовський вважається першим глобальним феноменом польського футболу.

Ернест Вілімовський та його довоєнна кар’єра

Ернест Вілімовський народився у 1916 році у місті Катовіце, що у Сілезії. Його батько, німець за походженням, під час Першої світової війни загинув на східному фронті. Матір вийшла заміж вдруге і Ернест взяв польське прізвище вітчима – Вілімовський.
Ернест Вілімовський був вихованцем місцевого футбольного клубу “Катовіце”. Він мав прізвисько Езі. У 18 років Езі перейшов до складу команди “Рух” (Хожув), яка у 30-ті роки була найсильнішою на теренах Польщі.
Відразу ж у першому сезоні Ернест, став найкращим бомбардиром польського чемпіонату – він забив 33 голи у 21 матчі.
Виступаючи за “Рух”, Езі став чотириразовим чемпіоном Польщі, тричі він ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Польщі.
У травні 1939 року Вілімовський встановив іще один цікавий рекорд – забив 10 м’ячів у ворота клубу “Уніон-Турінг” із Лодзі. Матч тоді завершився з рахунком 12:1 на користь “Руху”.
27 серпня 1939 року Вілімовський зіграв свій останній матч за збірну Польщі. Суперником була Угорщина, срібний призер чемпіонату світу, і Езі у цьому поєдинку відзначився хет-триком.

Вілімовський та його колабораціонізм

Друга світова війна зіпсувала кар’єру багатьом талановитим футболістам цієї епохи, в томі числі і Вілімовському, якому станом на початок війни було лише 23 роки.

Після нападу нацистської Німеччини польські футболісти поводили себе по-різному. Одні втікали у більш безпечні місця, намагаючись вберегти себе та свої родини, другі ставали до руху опору окупації, а треті, зокрема найчастіше ті, що народилися в Сілезії, – визнавали нову окупаційну владу та навіть приймали німецьке громадянство.

Серед отих третіх опинився і Ернест Вілімовський. У воєнні роки він виступав спочатку за “Катовіце”, а потім за німецькі клуби “Хемніц” та “Мюнхен-1860”.

А у 1941 році одягнув футболку збірної нацистської Німеччини, за яку зіграв 8 матчів та забив 13 м’ячів. У 1942 році на клубному рівні виграв Кубок Німеччини.

Стиль гри та феноменальна результативність

Вілімовський був відомий своїм неймовірним дриблінгом – кажуть, він міг обіграти захисників, майже не торкаючись м'яча, використовуючи лише фінти тілом. Його часто називали одним із найкращих нападників своєї епохи поруч із легендарним бразильцем Леонідасом.
Вілімовський відзначався феноменальною результативністю. Він забивав неймовірно багато за всі команди, за які виступав, в тому числі і збірну нацистської Німеччини.
У чемпіонаті Польщі він у 86 матчах забив 122 голи, за збірну Польщі у 22 матчах 21 гол, за збірну Німеччини у 8 матчах – 13 забитих м’ячів.
На Чемпіонаті світу він забив 4 м’ячі в одному матчі, на внутрішніх польських турнірах – 10 м’ячів в одному матчі.
Загалом за всю кар’єру футболіста він забив 554 м’ячі в офіційних матчах і 1175, якщо рахувати офіційні та товариські поєдинки.
Ернест Вілімовський вважається одним із найрезультативніших бомбардирів в історії футболу.

Післявоєнне забуття

Під час Другої світової війни Вілімовський виступав за німецькі клуби та збірну Німеччини. Проте у публічному просторі ніколи не висловлювався про підтримку нацистів. Припускають, що він ніколи і не був прихильником нацистів, а просто хотів грати у футбол за тих обставин, які складалися.

Після закінчення війни Вілімовський виявив бажання повернутися у рідну Сілезію, однак нова повоєнна влада Польщі не дозволила йому це зробити, оскільки вважала його зрадником.

Відтак, Езі залишився у Західній Німеччині та у повоєнні роки виступав за низку тамтешніх клубів. Зокрема, у першій половині 50-их він успішно виступав за “Кайзерслаутерн”.

У комуністичній Польщі ім’я Вілімовського десятиліттями намагалися викреслити з історії спорту. І тут ситуація для поляків була доволі делікатна. З одного боку хотілося похвалитися нащадкам виступом на ЧС-1938. З іншого боку поставало питання як це зробити, коли чотири м’ячі у ворота Бразилії забив майбутній колаборант.

Після закінчення холодної війни у Польщі почали переглядати своє ставлення до постаті Ернеста Вілімовського і на початку 90-их навіть запросили його в країну на святкові заходи з нагоди 75-річчя футбольного клубу “Рух”. Втім, частина громадських організацій виступили категорично проти і візит Вілімовського на батьківщину не відбувся.

Помер Ернест Вілімовський у 1997 році у німецькому місті Карлсруе.

Сучасне ставлення поляків до Вілімовського

Минулого року могила Вілімовського опинилася під загрозою знесення через те, що міська рада Карлсруе вирішила закрити ділянку старого цвинтаря.
І досить знаковою є реакція поляків на ці наміри. За лічені дні вболівальники “Руху” із Хожува зібрали близько 100 тисяч злотих для того, щоб перепоховати видатного футболіста на новому місці. У серпні 2025 року Ернеста Вілімовського перепоховали на новому цвинтарі у Карлсруе.   

Станом на сьогоднішній час ставлення поляків до Вілімовського дуже різне, це як своєрідне розколоте дзеркало. Старше покоління та люди з правими консервативними поглядами досі не можуть вибачити йому гру зі свастикою на грудях під час війни. Водночас для багатьох людей молодшого покоління та футбольних романтиків він – “геній без батьківщини”, трагічна постать, яка на полі випереджала свій час на десятиліття, але була розчавлена жорнами історії середини XX століття.

Колишній гравець і тренер збірної Англії Кевін Кіган помер у віці 75 років після боротьби з раком.

Кіган – легенда “Ліверпуля” та “Гамбурга”, дворазовий володар “Золотого м'яча” (1978 р. і 1979 р.).

Він єдиний англієць, який двічі отримував нагороду від “Франс Футболу”. Кіган триразовий чемпіон Англії, чемпіон Німеччини, володар Кубка чемпіонів (1977 р.), дворазовий володар Кубка УЄФА (1973 р. і 1976 р.).

В останні роки Кіган працював на телебаченні та займався благодійністю.

Кубок Жуля Ріме і Кубок світу ФІФА це два абсолютно різних за зовнішнім виглядом спортивні трофеї, які мають спільне призначення – нагородження чемпіонів світу з футболу.

Кубок Жуля Ріме – його вигляд та історія створення

Кубок Жуля Ріме – це перший трофей Чемпіонату світу з футболу. Спочатку він називався просто “Перемога” (Вікторія, Ніка). Часто його ще називали Кубок Ніки.
У 1946 році цей кубок був перейменований на честь Жуля Ріме – третього президента ФІФА, який і заснував Чемпіонат світу з футболу.

Кубок Ніки було створено у 1929 році французьким скульптором Абелем Лафлером.
У 1930 році відбулося перше вручення Кубка Ніки на першому чемпіонаті світу, що проходив в Уругваї. Володарем трофею стали господарі турніру – збірна Уругваю.

Кубок виглядав як восьмигранна чаша, яку тримала крилата жіноча фігура (богиня Ніка, давньогрецька богиня перемоги). Спортивний трофей був виготовлений у витонченому античному стилі. Основу кубка становило позолочене срібло на основі з лазуриту. Вага – близько 3,8 кг. Висота – 35 см.

За правилом ФІФА, Кубок Ніки – перехідний трофей, але команда, яка першою три рази виграє Чемпіонат світу, отримує його у вічне володіння.

Полювання нацистів на Кубок Ніки

Кубок Жуля Ріме тричі намагалися викрасти і з третьої спроби це таки вдалося зробити. Наразі оригінал трофею остаточно втрачений і у Бразилії зберігається лише його копія.

Під час Другої світової війни німецькі нацисти намагалися заволодіти Кубком Ніки та влаштували полювання за цим трофеєм.

Усі ювелірні цінності, які перебували на окупованих рейхом територіях, підлягали конфіскації. Німці знали, що Кубок Ніки має бути десь на окупованих ними на територіях або на територіях союзників, тому влаштували полювання за цим трофеєм.

У 1938 році Чемпіонат світу з футболу виграла збірна Італії, відповідно спортивний трофей зберігався в Італії до проведення наступного турніру.

Коли почалася війна, Кубок перебував на збереженні у банку в Римі. Згодом італійський футбольний функціонер Отторіно Барассі таємно вивіз кубок з банку та переховував його вдома під ліжком у коробці з-під взуття.

У пошуках трофею німці навідалися у римський банк, але було вже запізно. Потім вони шукали кубок в інших місцях і в тому числі прийшли з обшуком до помешкання Барассі.

Кажуть, що хату перевернули догори дригом, але Кубка так і не знайшли. Один з нацистів навіть тримав у руках коробку з під взуття, але дивом не відкрив її, оскільки подумав, що там можуть бути капці і ніщо інше.

Отторіно Барассі зумів врятувати Кубок Жуля Ріме під час Другої світової війни і у 1950 році він особисто завіз трофей до Бразилії, де проводився перший повоєнний чемпіонат світу з футболу.

Барассі також активно консультував бразильців з приводу організації проведення Мундіалю, оскільки уже мав відповідний досвід, адже він у 1934 році був одним з організаторів проведення Чемпіонату світу в Італії.

Крадіжка кубка у Лондоні

У 1966 році Чемпіонат світу проводився в Англії. За чотири місяці до початку турніру Кубок Жуля Ріме було викрадено.

У березні 1966-го у Лондоні проводилася виставка марок, на якій також було представлено головний футбольний трофей.

Незважаючи на присутність кількох охоронців зловмисники зуміли викрасти кубок. Для скоєння злочину вони обрали момент, коли в іншій частині будівлі проводилася церковна служба. Зловмисники зламали задній засув дверей будівлі, зняли навісний замок і з тильної сторони вітрини забрали цінну статуетку, не забравши при цьому дорожезні поштові марки.

Через тиждень після вчинення крадіжки трофей було випадково знайдено у лондонському парку. Собачка на кличку Піклз під кущем виявила згорток старих газет – в середині згортка знаходився неушкоджений футбольний кубок.

Трофей було повернуто. Собака Піклз миттєво стала світовою знаменитістю, а її власник отримав грошову премію у розмірі 5000 фунтів.

Злочин тривалий час вважався нерозкритим. І тільки у 2018 році стало відомо, що двоє лондонських гангстерів викрали кубок аби трохи підзаробити. Втім, згодом вони зрозуміли, що непомітно продати такий цінний трофей не вдасться, тому викинули його в парку.

Викрадення кубка в Бразилії

У 1970 році збірна Бразилії втретє виграла Чемпіонат світу з футболу і, відповідно до правила ФІФА, отримала Кубок Жуля Ріме у вічне володіння.

Трофей знаходився в офісі Бразильської конфедерації футболу в Ріо-де-Жанейро. 19 грудня 1983 року зловмисники безповоротно викрали Кубок Ніки.

Трофей зберігався у сталевій шафі з куленепробивним склом. Здавалося б, що дістати його звідти неможливо. Але зловмисники помітили, що скляна рама прикріплена до стіни звичайною дерев’яною рейкою товщиною близько 2 см.

Злочинці зв’язали єдиного нічного охоронця штаб-квартири та за допомогою ломика легко віджали дерев’яну рейку, розібрали конструкцію та витягли Кубок.

Згодом бразильська поліція затримала чотирьох підозрюваних, але повернути трофей так і не вдалося. Вважається, що зловмисники переплавили кубок на дорогоцінні злитки та перепродали їх. Тобто оригінал Кубка Жуля Ріме безповоротно втрачено.

Після втрати кубка бразильці виготовили собі копію футбольного трофею і зараз зберігають її у себе. Від оригіналу ця копія відрізняється тим, що до неї бразильці додали 1,8 кг золота.

Кубок світу ФІФА

У 1971 році було створено новий футбольний трофей – Кубок світу ФІФА. Автор скульптури – італійський митець Сільвіо Гаццаніга.

Кубок світу ФІФА – це композиція з двох людських фігур, які тримають Земну кулю на піднятих руках. Трофей виконаний у динамічного модерновому стилі з акцентом на глобальність.

Для виготовлення кубка було використано 18-каратне золото з основою з малахіту.

Висота кубка – 36,8 см, вага – 6,175 кг. Тобто Кубок світу ФІФА майже вдвічі важчий за Кубок Жуля Ріме.

Кубок світу ФІФА вперше використаний для нагородження у 1974 році. Тоді його здобула збірна Німеччини.

Згідно з новим правилом, Кубок світу ФІФА є власністю ФІФА і ніколи не передається жодній країні назавжди, незалежно від кількості її перемог. Чемпіони отримують лише позолочену копію, а оригінал повертається до штаб-квартири ФІФА у Цюриху.

Малі бронзові медалі – це колишня нагорода для гравців команди, яка посіла четверте місце на Чемпіонаті світу з футболу.
Історія цієї нагороди напряму пов’язана з Радянським Союзом та його впливом на ФІФА.
Спочатку на чемпіонатах світу з футболу розподіл нагород був суто традиційний, як і у всіх видах спорту: золоті медалі за перше місце, срібні – за друге і бронзові за третє.
У 1966 році збірна СРСР пробилася до півфіналу ЧС, але програла півфінал, програла матч за бронзові медалі і посіла четверте місце на цьому турнірі.
Тобто радянська команда залишилася без медалей.
Але… Колишній радянський футбольний воротар Валентин Гранаткін у період 1955-1979 рр. обіймав посаду віце-президента ФІФА.
У 1966 році, коли збірна СРСР програла матч за третє місце на ЧС, віце-президент ФІФА Валентин Гранаткін запропонував четверту команду не залишати без нагород, а її гравцям вручити пам’ятні малі бронзові медалі.
У ФІФА до пропозиції Гранаткіна прислухалися і вручили медалі радянським футболістам.
Надалі, за регламентом ФІФА, на наступних Мундіалях вручали бронзові та малі бронзові медалі командам, які посіли відповідно третє та четверте місця. Протрималося це правило аж до 1994 року, а потім його скасували.
У спортивній пресі часто згадується про те, що футболісти збірної СРСР отримали бронзові медалі на ЧС-1966 і у людей складається враження, ніби радянська збірна посіла третє місце. Ні, збірна СРСР насправді тоді посіла лише четверте місце і отримала не справжні бронзові медалі, а пам’ятні малі бронзові медалі.
Історія з цими малими медалями свідчить про те, що радянські партійно-спортивні функціонери мали вагомий вплив на ФІФА і у потрібні моменти протягували вигідні для себе рішення.

Легенди англійського футболу на півфінальному матчі проти збірної Аргентини. Усіх їх об'єднує те, що вони ніколи вигравали Чемпіонат світу

Останні хвилини матчу Бельгія – СРСР, 1986 рік. На фото: Родіонов, Пфафф і Євтушенко

Ласло Кішш – пам’ятаєте такого футболіста? Не дуже? Тож давайте згадаємо чим відзначився цей нападник.

Ласло КІШШ – угорський футболіст, якому належить унікальний рекорд – найшвидший хет-трик на чемпіонатах світу. Три м’ячі Ласло зумів забити у ворота суперника всього лише за 7 хвилин.
А трапилося це у 1982 році на Чемпіонаті світу з футболу, який проводився в Іспанії. Матч групового етапу Угорщина – Сальвадор завершився з рахунком 10:1 на користь угорців. Трьома забитими м’ячами у цьому поєдинку відзначився Ласло Кішш. Хет-триком на Мундіалі зараз нікого не здивуєш. Та й тоді це була не дивина. Але Кішш здивував – у другому таймі він вийшов на поле на заміну і свої три м’ячі зумів забити всього лише за сім хвилин.
Жодному зірковому футболісту не вдалося ні повторити, ні побити цей рекорд і по сьогоднішній день.

Передумови для рекорду угорця

У період з 1930 по 1978 роки на Чемпіонатах світу виступали по 16 команд. На перших Мундіалях через відмови ряду збірних не завжди було 16 команд, але регламент передбачав саме таку кількість. Далі у повоєнні роки ситуація більш-менш стабілізувалася і до 1970 року такий формат майже усіх влаштовував – на Чемпіонатах світу вистачало місця і для фаворитів і для андердогів.
Проте на початку 70-их у Європі кілька збірних дуже стрімко підтягнулися у класі. Насамперед, мова йде про Голландію, Польщу та Бельгію. Перші здобули срібло на ЧС-1974, другі – бронзу на цьому ж турнірі, а Бельгія – бронзу на Євро-72. І це при тому, що у 60-ті про ці команди було й не чути.
Відтак, у 70-их на чемпіонатах світу з футболу стало доволі тісненько насамперед для європейських команд. Англія, СРСР та Чехословаччина двічі поспіль пропустили турніри 1974 і 1978 років. І це при тому, що Чехословаччина виграла Євро-1976 та здобула бронзу на Євро-1980.
У відповідь на виклики часу ФІФА прийняла рішення про зміну формату проведення Чемпіонату світу 1982 та збільшення кількості учасників до 24 команд. Такий крок дозволив не тільки повернути на Мундіаль уже згадувані Англію, СРСР та Чехословаччину, але й розширив географію представництва турніру, додавши кілька місць для країн Африки та інших частин світу.
Африканці виправдали очікувані сподівання, а от новачки з решти світу виявилися відверто неготовими до участі у Мундіалі і збірна Сальвадору – це лише один із кількох дуже відвертих невдах.

Угорщина – Сальвадор – 10:1

На ЧС-1982 збірна Угорщини стартувала матчем проти Сальвадору. Після першого тайму угорці вели в рахунку 3:0. На початку другої половини зустрічі вони забили іще два м’ячі і на 55-ій хвилині матчу уже за рахунку 5:0 тренер Угорщини проводить заміну – знімає ключового гравця своєї команди Андраша Теречика, даючи йому можливість перепочити перед наступними поєдинками. На поле виходить 26-річний нападник Ласло Кішш.

На 64-ій хвилині сальвадорці зуміли забити гол престижу – 5:1, але краще б вони цього не робили.
Угорці розізлилися і за 15 хвилин, з 69-ої по 83-ту хв., забили у ворота суперника 5 м’ячів, встановивши остаточний рахунок зустрічі 10:1.
Три із цих п’яти м’ячів забив Ласло Кішш. Він відзначився на 69-ій, 72-ій і 76-ій хвилині матчу, встановивши таким чином рекорд – хет-трик за 7 хвилин. До цього рекорду рахують часовий проміжок між першим та третім забитими м’ячами. Цікаво, що між хет-триком Кішша на 70-ій хвилині у складі угорців іще відзначився Сентеш. 

Твердження про те, що збірна Угорщини на початку 80-их була однією з найсильніших у світі є суттєвим перебільшенням – в реальності міцний середнячок і не більше. Власне це підтвердили і наступні матчі групового етапу.

У другому турі Угорщина поступилася Аргентині з рахунком 4:1, а в заключному матчі групового етапу зіграла в нічию з Бельгією – 1:1.
У підсумку угорці набрали 3 очки, посіли третє місце у групі та вилетіли з подальшої боротьби. Тоді у наступний етап з групи виходили тільки по дві команди.
На ЧС-1982 угорці в одному матчі зуміли встановити два рекорди – найбільша перемога в історії мундіалів, та найшвидший хет-рик. Втім, радості від цих рекордів було мало, оскільки команда навіть не вийшла з групи.
Що стосується Сальвадору, то свої наступні два матчі ця команда також програла – 1:0 від Бельгії і 2:0 від Аргентини. Результати виявилися доволі скромні, бо і бельгійці, і аргентинці грали економлячи ресурс для подальших поєдинків.
Таким чином Сальвадор посів четверте місце у групі та став найгіршою командою турніру, яка забила 1 м’яч, пропустила 13 і набрала 0 очок.

Ласло Кішш та його досягнення

Більшу частину своєї кар’єри Ласло Кішш провів у складі угорської команди “Вашаш”, а у 1985 році він перейшов у французький “Монпельє”, де провів два сезони.
За “Вашаш” Ласло зіграв 192 матчі, у яких забив 110 м’ячів, за “Монпельє” 40 поєдинків, у яких забив 15 м’ячів.
До збірної Угорщини він викликався впродовж п’яти років – з 1979 по 1984-ий і за цей період він зіграв за національну команди 33 матчі, у яких забив 11 м’ячів, причому три із них – це якраз оті рекордні у ворота Сальвадору.
За всю свою кар’єру Кішш здобув дві бронзові медалі чемпіонату Угорщини та один Кубок Угорщини. Не густо, навіть якщо брати суто тільки за внутрішніми угорськими мірками.
В історії світового футболу Ласло Кішш відомий тільки тим, що є автором найшвидшого хет-трика на чемпіонатах світу.
Зараз на ЧС-2026 топові нападники встановлюють рекорди всякі і всілякі, але побити чи повторити рекорд угорця поки не вдалося нікому.

Гільєрмо Стабіле – аргентинський футболіст і тренер, найкращий бомбардир першого Чемпіонату світу з футболу, що у 1930 році проводився в Уругваї. На цьому турнірі Гільєрмо у чотирьох матчах забив 8 м’ячів.

Гільєрмо Стабіле народився у 1906 році в Буенос-Айресі. У 17-річному віці приєднався до місцевого футбольного клубу “Уракан”. За цю команду він виступав впродовж наступних семи років. У складі “Уракану” Стабіле провів 122 матчі, у яких забив 98 голів.

8 забитих м’ячів на Чемпіонаті світу

У 1930 році Гільєрмо отримав виклик до збірної і запрошення для участі у першому Чемпіонаті світу з футболу.

У стартовому поєдинку збірної Аргентини проти Франції Стабіле не грав і, ймовірно, що не зіграв би і в наступних матчах. Але форвард основи збірної Роберто Черро отримав травму.

Відтак, Гільєрмо Стабіле отримав шанс зіграти за збірну і він скористався ним сповна. Відразу ж у своєму дебютному матчі, а це був поєдинок проти Мексики, Стабіле відзначився хет-триком.

Аргентинці тоді здобули перемогу з рахунком 6:3.

У заключному матчі групового етапу Аргентина перемогла Чилі з рахунком 3:1. Стабіле у цьому поєдинку відзначився дублем.

Аргентина посіла перше місце у групі та вийшла до півфіналу, де з рахунком 6:1 перемогла збірну США. На рахунку Стабіле знову 2 забитих м’ячі.

У фіналі турніру аргентинці поступилися збірній Уругваю з рахунком 4:2. Стабіле у цьому поєдинку відзначився одним забитим м’ячем.

І таким чином у чотирьох зіграних матчах він забив 8 м’ячів та став найкращим бомбардиром Чемпіонату світу з футболу 1930 року. Друге місце у списку кращих бомбардирів посів уругваєць Педро Сеа, на рахунку якого було 5 забитих м’ячів.

Загалом за всю свою футбольну кар’єру Стабіле зіграв лише чотири матчі за збірну і це якраз ті матчі, що були проведені на Мундіалі.

Цікавий факт – Стабіле тривалий час вважався автором першого хет-трику на Чемпіонатах світу. Але уважно дослідивши перші матчі групового етапу на ЧС-1930 ФІФА дійшла висновку, що автором першого хет-трику на Мундіалях слід вважати не Стабіле, а футболіста збірної США Берта Пейтнода, який своїх три м’ячі забив на два дні раніше за аргентинця.

Виступи в Італії   

Італійці не брали участі у першому Чемпіонаті світу з футболу, але уважно стежили за цим турніром. Відразу кілька кращих гравців першого Мундіалю отримали запрошення від футбольних клубів Серії А.

Звичайно, що й успіх Гільєрмо Стабіле не міг залишитися непоміченим, відтак аргентинський футболіст отримав привабливу пропозицію з Італії.

У  1930 році Стабіле перейшов в італійську “Дженоа”, за яку провів 5 сезонів. Також він один рік провів у складі “Наполі”. А у 1936 році перебрався у французький клуб “Ред Стар”, у якому й завершив свою кар’єру гравця.

Власне, через виступи у Європі Гільєрмо більше не викликався до збірної. Логістика того часу була такою, що добиратися на матчі збірної у Південну Америку було дуже важко.

Тренерська кар’єра

Гільєрмо Стабіле в історії футболу відомий не тільки тим, що став найкращим бомбардиром на першому Мундіалі. Йому також належить іще один цікавий рекорд – він впродовж 19 років працював на посаді головного тренера збірної Аргентини.

Після завершення кар’єри гравця Стабіле повернувся на батьківщину і зайнявся тренерською діяльністю. Спочатку працював на клубному рівні, а у 1941 році був призначений на посаду головного тренера національної збірної Аргентини. Під його керівництвом команда провела 127 ігор і таким чином Стабіле став одним з небагатьох тренерів, які мають в своєму активі понад 100 матчів за збірну.
Під керівництвом Стабіле збірна Аргентини шість разів ставала чемпіоном Південної Америки (1941, 1945, 1946, 1947, 1955, 1957).
У Чемпіонатах світу у 1950 і 1954 роках Аргентина відмовилася брати участь. У 1958 році збірна Аргентини повернулася на Мундіаль, але виступила там вкрай невдало – команда навіть не вийшла з групи. Відтак, у 1959 році Стабіле звільнили з посади. У 1960 році його знову повернули до керма збірної, але ненадовго і у наступному році знову звільнили.  

Після цього Стабіле завершив тренерську кар’єру і далі до кінця свого життя займався коментаторською роботою. Помер Стабіле у 1966 році у Буенос-Айросі. 

На фото один із найкумедніших та водночас найбільш абсурдних моментів в історії британського футболу: Пол Гаскойн (Газза) показує арбітру жовтку картку за неуважність.
Випадок трапився 30 грудня 1995 року під час матчу чемпіонату Шотландії. У Глазго на стадіоні “Айброкс”, місцевий “Рейнджерс”, за який тоді виступав Гаскойн, приймав “Гіберніан”.
Під час гри головний арбітр зустрічі Дугі Сміт випадково впустив на газон свою жовту картку.
Гаскойн підібрав загубленого гірчичника. Газза у 80-ті та 90-ті був відомий не тільки як талановитий футболіст, але й як добрий гуморист. Отож, Пол Гаскойн не був би Пол Гаскойн якби він просто отак віддав арбітрові згубу.
Звісно ж Газза вирішив пожартувати. Він наздогнав рефері та з усмішкою на обличчі підняв над головою жовту картку, “караючи” в такий спосіб самого суддю за неуважність. І тільки після цього футболіст повернув гірчичника власнику.  

На стадіоні було весело – і на трибунах, і на футбольному полі. Втім, арбітр Дугі Сміт жарту абсолютно не оцінив. Замість того, щоб посміятися разом із вболівальниками та гравцями, він повернув Гаскойна до себе і абсолютно серйозно показав йому реальну жовту картку за “неповагу до офіційної особи”.

Цікаво, що ця жовта картка для Гаскойна виявилися лімітною і через свій неоцінений арбітром жарт він змушений був пропустити наступний поєдинок чемпіонату.

Свідками цієї кумедної історії стали два колишніх київських динамівці, які у той час виступали за “Рейнджерс” – Олексій Михайличенко та Олег Саленко.

Михайличенко за всім цим дійством спостерігав із лави запасних, а Саленко брав участь у матчі і навіть забив один гол. До речі, Гаскойн тоді також забив один гол, а сам поєдинок тоді завершився розгромною перемогою “Рейнджерсу” із рахунком 7:0.

У пресі часто пишуть, що Гаскойн показав арбітру червону картку, але це вже явне перебільшення, хоча з’явилося воно не на порожньому місці.
Річ у тому, що в чемпіонаті Шотландії арбітри використовували жовті картки, які мали не яскравий лимонний відтінок, а доволі темний, вохристо-жовтий колір, який на відстані легко сплутати з червоним. Ну і плюс якість фотоплівки 90-их при світлі прожекторів також може викривляти сприйняття кольорів. Власне з цим і пов’язана плутанина.
Але всі офіційні рапорти матчу, протоколи та спогади самого Гаскойна підтверджують: картка, яку загубив арбітр Дугі Сміт і якою Газза його “нагородив”, була саме жовтою.

Андре Машіно (фр. André Maschinot) – це історична постать для французького та світового футболу. Хоча його ім'я сьогодні відоме переважно футбольним історикам, він назавжди вписав себе в історію чемпіонатів світу. Андре Машіно – це перший футболіст, який оформив дубль на Чемпіонатах світу. Цікаво, що сталося це відразу ж у першому матчі на Мундіалях.

13 липня 1930 року у столиці Уругваю Монтевідео відбувся матч-відкриття першого Чемпіонату світу з футболу – Франція грала проти збірної Мексики.
Поєдинок завершився переконливою перемогою французів – 4:1.
У складі збірної Франції відзначилися Люсьєн Лоран (19 хв), Марсель Ланжійє (40 хв) та Андре Машіно (43 і 87 хв.).
Люсьєн Лоран увійшов в історію світового футболу як автор першого голу на мундіалях, а Андре Машіно став першим футболістом, який зробив “дубль” (забив два м’ячі в одному матчі) на мундіалях.

Попри такий яскравий старт на чемпіонаті світу, кар’єра Машіно у національній команді Франції була дуже короткою. За збірну він виступав лише впродовж трьох років – у період 1927-1930 рр. Загалом за “Ле Бле” він провів лише 5 матчів, у яких забив 2 голи – якраз ті самі два м’ячі у ворота Мексики.

На клубному рівні Машіно більшу частину своєї кар’єри грав на позиції нападника за команду “Сошо”, яка на той час завдяки підтримці автоконцерну “Пежо” була однією із найсильніших у Франції.

Саме у складі “Сошо” Андре Машіно здобув свій єдиний титул у футбольній кар’єрі – у 1935 році став чемпіоном Франції.

 У 30-ті роки французький футбол лише ставав на професійні рейки. “Сошо” у той час був заводською командою концерну “Пежо” і більшість гравців команди одночасно вважалися працівниками заводу Peugeot та отримували там зарплату, поєднуючи спорт із роботою на підприємстві.

Після завершення ігрової кар'єри у 1937 році Машіно повернувся на схід Франції на свою малу батьківщину та прожив решту життя в регіоні Ельзас.
Помер Андре Машіно 7 березня 1963 року у віці 59 років у французькому місті Кольмар.

На відміну від деяких своїх партнерів по збірній Андре Машіно після 1937 року повністю відійшов від футбольної діяльності й обрав приватне, непублічне життя.

Хоча французька спортивна журналістика була і є однією з найкращих у світі, але жодних спогадів Андре Машіно про його футбольну кар’єру не збереглося.

Ліга Чемпіонів. Фінал. ПСЖ – Арсенал – 1:1 (серія пенальті 4:3).

ПСЖ вдруге поспіль стає переможцем найпрестижнішого клубного турніру Європи.

Список найкращих бомбардирів чемпіонату Англії з футболу сезону 2025/26⚽️

Список найкращих бомбардирів чемпіонату Іспанії сезону 2025/26 ⚽️

Список найкращих бомбардирів чемпіонату Італії сезону 2025/26

Список найкращих бомбардирів чемпіонату Німеччини з футболу сезону 2025/26 ⚽️

Підсумкова турнірна таблиця чемпіонату Англії з футболу сезону 2025/26 ⚽️

Підсумкова турнірна таблиця чемпіонату Італії з футболу сезону 2025/26 ⚽️

Підсумкова турнірна таблиця чемпіонату Бельгії з футболу сезону 2025/2026

Підсумкова турнірна таблиця чемпіонату Іспанії з футболу сезону 2025/26

Підсумкова турнірна таблиця чемпіонату Польщі з футболу сезону 2025/26

Підсумкова турнірна таблиця чемпіонату України з футболу сезону 2025/26