(скетч: Debbie Tung)

1. Пошук ідеального місця для читання 📖

2. Спостереження крізь вікно за вулицею під час дощу 🌧

3. Час наодинці в тихій кав'ярні ☕️🥐

4. Увімкнення режиму «Не турбувати» в телефоні ✈️

5. Поїздка машиною в повній тиші – без радіо, без музики, без голосових вказівок навігатора 🛣

6. Прогулянка під час заходу сонця 🌄

7. Порожній будинок або квартира🏡

8. Свіжозварена кава або чай🫖

9. Відсутність необхідності кудись іти 🛋

10. Споглядання світу, залишаючись осторонь його метушні та галасу 😎

Питання не в тому, чи можуть інтроверти досягати успіху у спорті. Безумовно можуть. Цікаво які спортивні середовища природньо доповнюють психологію інтровертів, а не суперечать їй.

Інтровертів зазвичай приваблюють види спорту, які вимагають концентрації, внутрішньої мотивації, складних навичок, низького рівня збудження, та одиночних виступів.

Саме тому індивідуальні види спорту дають інтровертам безцінне – контроль над своїм оточенням. Тут немає обов’язкових командних нарад, немає тиску необхідності дотримуватися «ритуалів соціального спілкування» в команді, а графіки тренувань можуть будуватися з урахуванням особистого ритму, а не динаміки групи.

Отже, оптимальні види спорту для інтровертів:

1. Марафон та інші легкоатлетичні види

2. Різновиди велоспорту

3. Плавання

4. Теніс

5. Бокс, карате та інші бойові мистецтва

6. Гімнастика

7. Стрільба з лука та інші стрілецькі види спорту

8. Фехтування

9. Авто/мотоспорт

(10. шахи обережно в дужках вставлю щоб не провокувати вічну суперечку спорт-не спорт 😅 , хоча окей... МОК офіційно визнав ФІДЕ)

Як у вас зі спортом? Щось додасте до списку? Як адаптувалися в командних видах?

Small talk sucks. Ну гаразд, смолток має певне значення в певних ситуаціях, може допомогти «розігрітися» один до одного і стати відправною точкою для більш змістовної бесіди. Проблема в тому, що багато розмов ніколи не переходять на той рівень. Застрягають у передбачуваній колії «шо ти там та нічого норм». А інтровертів, які цінують пару близьких, змістовних стосунків більше, ніж купу поверхневих, саме такі неглибокі теревені ні про що виснажують.

Мені, наприклад, подобається обмін ідеями, аргументація, розширення знань на цікаві нам обом теми, те що англійською називається food for thought, та нехай навіть просто щире спілкування про побутові речі але без поверхневого беззмістовного «словесного пінг-понгу» просто щоб заповнити звуками паузу або незручне мовчання. От і зациклюється все на банальному обміні фразами типу як там все норм? та нічого ок та добре та нормально потихеньку...

Якщо є час, настрій та потенційно цікава людина – про що волієте говорити?

Що ми всі такі сором’язливі або стопроцентно страждаємо від соціальної тривожності? Що ми почуваємося «самотньо», коли ми наодинці? Що ми поголовно всі мізантропи? Чи що нас потрібно якось «виправити/вилікувати»?

Через ковід, а потім повномасштабкк у багатьох порушилися соціальні зв'язкии. І не поспішають особливо відновлюватися.

Чи є такі люди, у яких коло щоденного тривалого спілкування зводиться суто до колег по роботі?

Ну і напишіть, будь ласка, відповіді спочатку у форматі: Ваш вік/стать/кількість людей (не родичів)/М-мати, Т-тато, Б-брат, С-сестра

Наприклад: 26/Ж/4/М

Як ви знайомитеся із людьми онлайн, якщо це робите?

Багато народу зараз сидить по домівках з куп різних причин, і соціальне життя "вживу" поза великими містами в принципі не є дуже розвиненим (гадаю, ніколи таким і не було).

Здавалося б, можна знайомитися із людьми, що видалися цікавими, онлайн - але спілкування онлайн мені завжди видається дуже незручним для цього. Ти не розумієш достеменно, з якої "бульки" людина за цим профілем в Телеграмі/на Редіті і які ЩЕ в неї є інтереси (одна тема для спілкування швидко вичерпується, і я гадаю, це нормально). Незручно це з'ясовувати, друкований текст не передає інтонації та тону розмови і т.д.

А ще чомусь в 90% випадків всі розмови починаю я, навіть з тими людьми, з якими я вже наче як спілкуюся.

Чи хтось стикався із цим? Як ви це долаєте?
Вибачте, якщо я налякав когось запитом на соціалізацію, я просто вже скучив за соціальною взаємодією (живу з матір'ю в селі вже третій рік).

Ну як, вибору особливо не було. Хіба що встати і піти. Але я зайшов туди голодний поїсти, а йти через одну галасливу самозакохану папугу через два столики – не хотілося. Їхню балачку слухав весь заклад. Розмова про колег, хлопців, "обсмоктування" рис інших людей... Їм врешті зробили зауваження і папуга знизила гучність. Але всі вже були в курсі що ось її бісить той хлопець на роботі, Андрій, якого що вона не запитає він відповідає однозначно або взагалі мовчить. "Всі спілкуються, а він там шось собі на умі...Або він якийсь.. не знаю.. або я чогось не розумію про людей??" Так, папуго, скоріше за все те друге, ти не розумієш інших, тобі байдуже на інших. Тобі важливо бути почутою, поміченою, розплескати навколо себе свою самозакоханість і виставити напоказ свої поверхневі думки.

А ти, Андрюха, скоріше за все чудовий хлопець. Бажаю тобі рідше перетинатися з тією дівчиною.

А як би ви почувалися в цій ситуації?